СВІТЛЕ ХРИСТОВЕ ВОСКРЕСІННЯ

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 [0 Голоса (ів)]


Свято Воскресіння Христового називається Пасхою за назвою старозавітного свята, встановлено­го в пам'ять порятунку євреїв від єгипетського рабства. Відповід­но до згадуваної у це свято події Воскресіння Христового наймену­вання Пасха у Церкві христи­янській набуло особливого змісту і стало означати перехід від смерті до життя, від землі до неба. "Слово Пасха, - говорить святий Амвросій Медіоланський, - озна­чає перехід".

Назване ж це свято, найурочистіше із свят, у старо­завітній Церкві - на спогад про вихід синів Ізраїлевих із Єгипту і разом з тим порятунок їх від раб­ства, а в Церкві новозавітній - на ознаменування того, що Сам Син Божий, через Воскресіння з мертвих, прийшов від світу цього до Отця Небесного, від землі на небо, звільнивши і нас від вічної смерті і дарувавши нам "силу дітьми Божими бути" (Ін. 1, 12).

 

У ряду Господніх свят свято Пасхи посідає центральне місце, а в ряду усіх свят християнських воно "настільки перевершує всі торжества, навіть Христові і на честь Христа, наскільки сонце перевершує зірки".

Всі богослужіння і церковні обряди цього свята особливо урочисті і перейняті од­ним почуттям радості щодо Воскреслого.

Задовго до півночі віруючі у світлому святковому одязі стікаються в храм і благо­говійно очікують на Пасхальне Торжество. Священнослужителі облачаются у світлий сан. Перед самою північчю урочистий благовіст звіщає про настання великої хвили­ни Світлоносного Свята Воскресіння Христового. Священнослужителі з хрестом, світильниками і фіміамом виходять із вівтаря і разом з народом, подібно до мироно­сиць, що вранці пішли до гробу, обходять навколо церкви зі співом "Воскресіння Твоє, Христе Спасе, ангели оспівують на небесех, і нас на землі сподоби чистим сер­цем Тебе славити". У цей час із висоти дзвіниці, як із небес, ллється радісний великодній передзвін. Всі молільники йдуть із запаленими свічками, виявляючи цим духовну радість Світлоносного Свята.

Хід зупиняється біля зачинених захід­них врат храму, начебто біля дверей гробу Христового. І тут, після звичайного виго­лосу, священик, подібно до ангела, що звістив мироносицям біля гробу про Вос­кресіння Христове, першим виголошує ра­дісну пісню: "Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гро­бах, життя дарував". Ця пісня тричі повто­рюється священнослужителями і хором.

Потім предстоятель проголошує стихи древнього пророцтва святого царя Дави­да: "Нехай воскресне Бог і розвіються вороги Його...", а всі люди (хор) у відповідь на кожний стих співають: "Христос вос­крес із мертвих..."

Нарешті предстоятель, тримаючи у ру­ках хрест із трисвічником, ними накрес­лює знак хреста проти зачинених дверей храму, двері відчиняються, і радісний сонм, як колись мироносиці до апостолів, входить у церкву, залиту світлом усіх світильників і лампад, і звучить пісня: "Христос воскрес із мертвих!"

На наступному богослужінні Пасхаль­ної ранньої співається канон, складений святим Іоаном Дамаскіним. Пісні цього канону розділяються багатократним "Хри­стос воскрес із мертвих!". Під час співу канону священнослужителі з хрестом і кадилом, у передшестві світильників, об­ходять усю церкву, наповнюючи її фіміа­мом, і радісно вітають усіх словами: "Хри­стос воскрес", на що віруючі радісно відпо­відають: "Воістину воскрес!" Кількаразові виходи священнослужителів з вівтаря нагадують про часті явлення Господа Своїм ученикам по воскресінні.

При кінці ранньої, після співу: "Один одного обіймімо, промовимо: "Браття", і тим, що ненавидять нас, простім все зара­ди воскресіння..." - всі віруючі почина­ють вітати одне одного. Радісне великоднє вітання нагадує нам той стан апостолів, у якому вони, коли раптово пронеслася звістка про Воскресіння Христове, із зди­вуванням і захопленням говорили один одному: "Христос воскрес!" і відповідали: "Воістину воскрес!" Взаємне цілування є виявленням любові і примирення один з одним, у пам'ять загального прощення і примирення нашого з Богом смертю і Вос­кресінням Ісуса Христа.

Потім читається Слово Іоана Золотоустого.

Після ранньої відразу звершуються Часи і літургія, при відчинених Царсь­ких вратах, що відкриті від початку ран­ньої і не зачиняються цілий тиждень на знак того, що Ісус Христос назавжди відкрив нам врата Небесного Царства. На літургії читається перше зачало Єванге­лія Іоана Богослова, що починається сло­вами "Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог...", у якому зоб­ражується Божественність нашого Відкупителя. Якщо літургія відправляється собором священиків, то Євангеліє читається різними мовами, на знак того, що всі народи на землі одержали звістку про Господа.

До особливих великодніх обрядів на­лежить благословення артоса, "на честь і славу й на спогад про славнозвісне Вос­кресіння" Господа нашого Ісуса Христа. Під ім'ям артоса мається на увазі проскура з зображенням на ній увінчаного тер­ням хреста, як знамення перемоги Хрис­та над смертю, або з зображенням Вос­кресіння Христового. Слово "артос" - грецьке; у перекладі воно означає "хліб". Історичне походження артоса таке.

Апостоли, що звикли споживати тра­пезу разом із воскреслим Господом, по Вознесінні Його на небо, пам'ятаючи Його заповітні слова: "Я з вами у всі дні", відчу­вали живою вірою невидиму присутність Господа на своїх зібраннях. Приступаю­чи до трапези, вони лишали вільним те місце, на якому возлежав з ними Ісус Христос, а на столі навпроти того місця клали, начебто для Нього, частину хліба, і щоразу по закінченні трапези, возносячи подяку Богу, піднімали цю частину хліба, говорячи: "Христос воскрес". Коли ж потім ученики Ісуса Христа розійшли­ся в різні країни для благовістування Євангелія, вони, за можливістю, намага­лися дотримуватися цього звичаю: кожен із святих апостолів, у якій би країні не перебував, у новому товаристві послідов­ників Христових, приступаючи до трапе­зи, лишав місце і частину хліба на честь Спасителя, а по закінченні трапези разом із ними славив воскреслого Господа, піднімаючи частину хліба, покладену в пам'ять про Нього. Так зберігся в Церкві цей звичай і через ряд століть дійшов до нашого часу. Артос, що кладеться у Свя­ту Пасху у храмі перед віруючими, пови­нен так само нагадувати про невидиму присутність з нами воскреслого Господа.

Водночас артос нагадує, що Ісус Христос хресною смертю і Воскресінням став для нас істинним хлібом. Таке значення артоса і розкривається в молитві на його освячення. Крім того, у цій молитві свя­щеник, закликаючи благословення Боже на освячуваний артос, просить Господа зцілити всяку недугу і хворобу і подати здоров'я усім, хто споживає артос.

Світла седмиця

З часів апостольських урочисте свят­кування християнської Пасхи, подібно до старозавітної, триває цілу седмицю. За 66-м правилом VI Вселенського Собору, "від святого дня Воскресіння Христа Бога нашого до неділі Нової (тобто Фоминої) у всю седмицю вірні повинні у святих цер­квах безперестанно вправлятися у псал­мах і співі песень духовних, радіючи і торжествуючи щодо Христа; і читання Божественних Писань слухаючи і Святи­ми Таїнами насолоджуючись. Бо в такий спосіб з Христом і ми разом воскреснемо і піднесемося. Того заради у проречені дні хай не буває конне змагання чи інше народне видовище".

У богослужбовому сенсі уся Світла сед­миця є начебто один святковий день: у всі дні цієї седмиці богослужіння буває те саме, що й у перший день, із небагать­ма змінами. Древній святий звичай, що зберігається і нині благочестивими миря­нами, є той, щоб у всю Світлу седмицю не пропускати жодного церковного богослужіння.

У Світлу суботу після літургії буває роздроблення і роздавання артоса.

В вівторок другої седмиці по Великод­ню відбувається поминання покійних. Віруючі приходять на могили своїх ближніх із радісною звісткою про Воскре­сіння Христове. Звідси і сам день поми­новения, який  називають Радоницею.

У середу четвертої седмиці по Великод­ню святкується Переполовення П'ятдесятниці, тобто половина часу від Пасхи до П'ятдесятниці. У цей день згадується та подія з життя Спасителя, коли Він у пе­реполовення свята Кущів учив у храмі про Своє Божественне посланництво і таємни­чу воду, під якою мається на увазі благо­датне вчення Христове і благодатні дари Святого Духа. Переполовення святої П'ят­десятниці належить до древніх христи­янських свят. Стоячи між днем Пасхи і днем зішестя Святого Духа, свято Переполовення служить зв'язком між цими двома великими християнськими торже­ствами: разом з триваючим шануванням першого з них у Переполовення нагадуєть­ся про наближення свята зішестя Свято­го Духа, а також і свята Вознесіння Гос­поднього.

Воскресіння Христове.

Православна віра про Воскресіння Христове

Воскресіння Христове є основа і вінець нашої віри християнської, православ­ної. Воскресіння Христове є та перша, найважливіша, велика істина, сповіщен­ням якої починали своє благовістя після зішестя Святого Духа апостоли. Як хрес­ною Христовою смертю звершена наша спокута, так Його Воскресінням дарова­не нам вічне життя. Тому Воскресіння Христове є предмет постійного торжества Церкви, невмовкного радіння, що дося­гає своєї вершини у свято Пасхи Христо­вої. "Христос бо воскрес: радість вічна" (канон Пасхи).

Спасительними плодами Воскресіння Христового є:

а)         перемога над пеклом і смертю;

б)         блаженство святих на небесах і по­чаток буття Небесної Церкви;

в)         зішестя Духа Святого і створення Христової Церкви на землі.

Перемога над пеклом і смертю

Людське існування після втрати раю має дві форми: а) земне - тілесне життя і б) загробне життя.

Земне життя закінчується тілесною смертю. Душа і після тілесної смерті збе­рігає своє буття, але стан її за гробом, за словом Божим і за вченням отців Церк­ви, буває різним. До пришестя на землю Сина Божого і до Воскресіння Його з мер­твих - душі померлих перебували в стані відкинутості, у віддаленні від Бога, у тем­ряві, у пеклі (Побут. 37, 35). Перебуван­ня в пеклі було подібним до духовної смерті, як це виражено у словах старо­завітного псалма: "у гробі хто буде сла­вити Тебе?" (Пс. 6, 6). У пекло ув'яз­нені були і душі старозавітних правед­ників. Ці праведники жили на землі вірою в прийдешнього Спасителя, як це роз'ясняє апостол Павло в одинадцятій главі Послання до Євреїв, і по смерті зне­магали в чеканні спокути і звільнення. Так продовжувалося до Воскресіння Хри­стового, до настання Нового Завіту: "І всі ці, засвідчені у вірі, не одержали обіця­ного, тому що Бог передбачив про нас щось краще, щоб вони не без нас досягли дос­коналості" (Євр. 11, 39-40). Наше визво­лення було і їхнім визволенням.

Христос після Своєї хресної смерті зійшов душею Своєю і Своїм Божеством у пекло, у той час, як Його тіло перебувало у гробі, благовістував бранцям пекла по­рятунок і вивів звідтіля усіх старозавіт­них праведників у світлі оселі Царя Не­бесного ("Православное Исповедание Веры", ч. 1). Про це виведення правед­ників із пекла читаємо в посланні апосто­ла Петра: "Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші, Праведник за неправедних, бувши умерт­влений тілом, але оживши Духом, Яким Він і тим духам, що перебували у тем­ниці, зійшовши, проповідав" (1 Пет. З, 18-19). - "Бо на це і мертвим благовісти­лося, - читаємо ми далі, - щоб вони, як люди, прийнявши суд людською плоттю, по-Божому жили духом" (1 Пет. 4, 6).

Про те ж говорить апостол Павло: "Піднявшись на висоту, полонив полон і дав дари людям. А "піднявшись" що оз­начає, як не те, що Він і сходив раніше в пекельні місця землі? Хто зійшов, Той же і піднявся вище всіх небес, щоб наповни­ти все" (Еф. 4, 8-10).

Говорячи словами святого Іоана Золотоустого, "пекло полонене Господом, що зійшов у нього, скасоване, зганьблене, умертвлене, скинуте, зв'язане" (Слово на Великдень).

З руйнацією затворів пекла, тобто не­минучості пекла, знищена і сила смерті. По-перше, смерть для праведних людей стала лише переходом із долішніх у горні, до кращого життя, до життя у світлі Цар­ства Божого; по-друге, сама смерть тілес­на стала тільки тимчасовим явищем, тому що нам відкритий Воскресінням Христо­вим шлях до загального воскресіння. "Христос воскрес із мертвих, первісток серед померлих" (1 Кор. 15, 20).

Христове Воскресіння є запорукою на­шого воскресіння: "Як в Адамі всі вмира­ють, так у Христі всі оживуть, кожний по своєму чину: первісток Христос, потім ті, які увірували у Христа, в пришестя Його" (1 Кор. 15, 22-23). Потім смерть буде остаточно знищена: "Останній же во­рог знищиться - смерть" (1 Кор. 15, 26).

Про перемогу над пеклом і смертю особ­ливо радісно звіщає нам тропар святої Пасхи: "Христос воскрес із мертвих, смер­тю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував".

Блаженство святих на небі і початок буття великого Царства Христового — небесної тріумфуючої Церкви

Перед Своїм відходом до Отця Господь Ісус Христос говорив апостолам: "В домі Отця Мого осель багато. А якби не так, Я сказав би вам: Я йду приготувати місце вам. І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я" (Ін. 14, 2-3). Спаси­тель молився до Отця:

"Отче! Ті, кого Ти дав Мені, хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною, щоб бачили славу Мою, яку Ти дав Мені" (Ін. 17, 24). І апостоли виявля­ють бажання "визволитися і бути з Хрис­том" (Флп. 1, 23) - знаючи, що, "коли земний наш дім, ця хатина, розвалиться, ми маємо від Бога житло на небесах, дім нерукотворний, вічний" (2 Кор. 5, 1).

Зображення життя святих на небі дано в Апокаліпсисі. Святий Іоан Богослов бачив навколо престолу Божого на небе­сах "двадцять чотири престоли; а на пре­столах бачив я двадцять чотири старці, які сиділи і одягнені були в білий одяг та мали на головах своїх золоті вінці" (Одкр. 4, 4); "побачив під жертовником душі уби­тих за слово Боже і за свідчення, яке вони мали" (Одкр. 6, 9); і ще бачив: "Ось, ве­лика кількість людей, яких ніхто не міг перелічити, з усіх племен і колін, і на­родів і мов, стояли перед престолом і пе­ред Агнцем у білому одязі і з пальмовими гілками в руках своїх. І викликували гучним голосом, кажучи: спасіння Богові нашому, що сидить на престолі, і Агнцю!" (Одкр. 7, 9-10).

Світлі оселі Дому Небесного Священне Писання називає "Містом Бога Живого", "горою Сионом", "небесним Єрусалимом", "Церквою первістків, написаних на небе­сах".

Так відкрилося велике на небесах Цар­ство Христове. У нього ввійшли душі всіх праведників і благочестивих людей Ста­рого Завіту, ті, про кого апостол сказав: усі ці, засвідчені у вірі, не одержали обіцяного (до пришестя на землю Сина Божого і загального спасіння), щоб вони не без нас досягли досконалості, тобто радості і блаженства в Небесній Христовій Церкві. У це Царство в Новому Завіті ввійшли перші, що увірували у Христа, апостоли, первомученики, сповідники, - і так до кінця світу наповнюється Небес­ний Дім - Єрусалим горній, житниця Божа, доки не наповниться зовсім. Так повчає Симеон Новий Богослов: "Нале­жить народитися всім передбаченим від Бога і наповнитися превищому від цього світу - світу Церкви первородних, Єруса­лиму Небесному; і тоді звершиться повно­та тіла Христового, прийнявши в себе усіх визначених від Бога бути відповідними образу Сина Його, які є сини світла і дня. Такі усі є визначені і продиктовані й до числа спасенних включені, і мають з'єдна­тися і сполучитися з тілом Христовим, і не буде вже в нього бракувати жодного члена. Так є, воістину, як відкриває апо­стол Павло, говорячи: "доки всі прийде­мо до єдності віри й пізнання Сина Божо­го, в мужа досконалого, до міри зростан­ня в нас повноти Христової" (Еф. 4, 13). Коли вони зібрані будуть і складуть по­вне тіло Христове, тоді і зовнішній світ, Єрусалим Небесний, який є Церквою пер­вородних, наповниться і тіло цариці Бо­жої Церкви, яка є тілом Христа Бога, ста­не цілком повним і звершеним" (Симеон Новий Богослов, Слово 45-е).

За вченням Священного Писання, бла­женство душ праведних на небесах поля­гає: а) у спочинку, або заспокоєнні від трудів, б) у непричетності до печалей і страждань (Одкр. 14, 13; 7, 16), в) у возлежанні, тобто в найближчому спілку­ванні, із праотцями й іншими святими, г) у взаємному спілкуванні між собою і з тьмами ангелів, д) у стоянні перед престолом Агнця, прославлянні Його і служінні Йому, е) у спілкуванні і співцарствуванні з Христом, ж) у радісному спог­ляданні Бога Вседержителя.

Блаженство душ праведних на небесах відповідає ступеням їхньої духовної дос­коналості. Взагалі ж, за вченням Церк­ви, блаженство це не є ще повним і дос­коналим, а тільки початок того вічного блаженства, що настане після Загального Суду ("Посланние восточных патриархов").

Дарування Духа Святого і створення Церкви Христової на землі

Господь Ісус Христос у бесіді з учени­ками перед Своїми стражданнями обіцяв послати Духа Святого, Утішителя, Який буде з ними повік, Духа істини, Який навчить їх всього і нагадає все, що Він Сам говорив їм, і майбутнє провістить їм. Явившись після Воскресіння ученикам Своїм, Господь виклав їм благодатну силу Духа Святого зі словами: "Приміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпу­стяться; на кому залишите, залишаться (Ін. 20, 22-23). І через десять днів по Вознесінні Своїм Господь, згідно з Своєю обіцянкою, послав на учнів у день П'ят- десятниці Духа Святого у вигляді вогнен­них язиків.

Зішестя у світ Духа Святого виявило­ся, по-перше, у надзвичайних дарах апо­столам у вигляді знамень, зцілень, про­роцтв, знання мов, - і, по-друге, у всіх благодатних силах, що ведуть вірних Христових до духовної досконалості і до спасіння.

У Дусі Святому, у Його Божественній силі, "дароване нам усе потрібне для жит­тя і благочестя" (2 Пет. 1, 3). Ці благо­датні дари знаходяться в створеній Господом Його Святій Церкві на землі. Вони являють собою засіб нашого освя­чення і спасіння.

Димитрій

Митрополит Львівський і Сокальський

 

Книги

books228577dtg3 middle

НОТИ

Аудіо

audio

Відео