Десятина

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 [0 Голоса (ів)]

Десятина – це пожертва десятої частини власного доходу на потреби Церкви Божої. Сплата десятини є тому принципово важливою, що вона є найбільш яскравим індикатором нашого відношення до Всевишнього. Якщо людина ретельно дотримується цього біблійного припису, то тим самим вона дієво засвідчує свою вдячність Богу як єдиному істинному Джерелу наших благ. Нехтування ж заповіддю про десятину свідчить не тільки про егоїзм та зневагу людини по відношенню до свого Небесного Отця, але також і про те, що ця людина сприймає всі надані їй земні блага як належне, а не як плід Божої милості, прихильності і любові до нас.

Перша згадка у Святому Письмі:

Бут. 14:18-20 «Мелхиседек, цар Салимський, виніс хліб і вино, — він був священик Бога Всевишнього, – і благословив його, і сказав: благо#словенний Аврам від Бога Всевишнього, Владики неба і землі; і благословенний Бог Всевишній, Який віддав ворогів твоїх у руки твої. [Аврам] дав йому десяту частину з усього».

Цей текст підкреслює вкрай важливий нюанс: десятина існувала задовго до Мойсея і Синайського закону з 10-ти заповідей.

Другий приклад з Книги Буття:

Бут. 28:20-22 «І дав Яків обітницю, сказавши: якщо [Господь] Бог буде зі мною і збереже мене в путі цій, у яку я йду, і дасть мені хліб їсти й одяг одягнутися, і я у мирі повернусь у дім батька мого, і буде Господь моїм Богом, – то цей камінь, який я поставив пам’ятником, буде [у мене] домом Божим; і з усього, що Ти, Боже, даруєш мені, я дам Тобі десяту частину».

Чому Яків вирішує давати десятину? Тому що він вирушає у самостійне життя. Раніше десятину давав його батько, Ісаак, будучи головою родини, тепер – це справа Якова і він дає обітницю виконувати цей Божий припис.

Що таке десятина по суті?

Лев. 27:30 «І всяка десятина на землі з насіння землі і з плодів дерева належить Господу: це святиня Господня».

У перекладі з давньоєврейської («кадόш») та давньогрецької («áгіос») слово «святий» (або «святиня») означає «відділений», «виокремлений». Тому десятина – це те, що з самого початку вже є відділеним для Бога, виокремленим з решти доходів людини і присвячене на Божі справи.

Який сенс у десятині? Для чого Бог повелів впровадити цю практику?

Основна мотивація полягає у тому, щоб людина не вважала, що вона своїми зусиллями здобуває собі хліб, а завжди пам’ятала про Того, Хто є єдиним Творцем, Освятителем та Подателем усіх наших земних благ: «Щоб ти не сказав у серці твоєму: «моя сила і міць руки моєї придбали мені багатство це», але щоб пам’ятав Господа, Бога твого, бо Він дає тобі силу здобувати багатство» (Втор. 8:17-18).

Куди йшла десятина?

Числ. 18:20-24 «І сказав Господь Аарону: в землі їхній не будеш мати наділу і частки не буде тобі між ними; Я частка твоя і наділ твій серед синів Ізраїлевих;а синам Левія, ось, Я дав у наділ десятину з усього, що в Ізраїля, за службу їх, за те, що вони відправляють служби в скинії зібрання; і сини Ізраїлеві не повинні надалі приступати до скинії зібрання, щоб не понести гріха і не померти: нехай левити відправляють служби в скинії зібрання і несуть на собі гріх їхній. Це устав вічний у роди ваші; серед же синів Ізраїлевих вони не одержать наділу; тому що десятину синів Ізраїлевих, яку вони приносять у приношення Господу, Я віддаю левитам у наділ, тому і сказав Я їм: між синами Ізраїлевими вони не одержать наділу».

Десятина йшла на утримання левітів (окремих Божих служителів, які не мали іншого джерела доходів).

Але у новозавітному контексті варто зауважити, що пресвітер повинен мати моральне право на те, аби зазіхати на десятину своїх парафіян; для цього він повинен опікуватись духовним вихованням своєї пастви. Апостол Павло пише: «Пресвiтерам, якi начальствують достойно, належить виявляти особливу честь, надто тим, що трудяться в словi i навчаннi. Бо Писання говорить: «Hе зав’язуй рота воловi, що молотить»; i «Той‚ хто працює‚ вартий винагороди своєї» (1 Тим. 5:17-18).

Гарне та лаконічне пояснення цих слів ми знаходимо у Тлумаченні Біблії О. П. Лопухіна: «Особливо заслуговують пошани ті, які не тільки зайняті справами церковного управління, але й виступають як проповідники та вчителі віри».

Прикрі наслідки нехтуванням заповіді щодо десятини.

Провина людей, які не виконують заповідь щодо десятини, є настільки важкою, що Сам Всевишній прирівнює подібну скупість до прямого обкрадання Самого Себе. Вустами останнього старозавітного пророка Малахії Господь озвучує грізне застереження та навіть обіцяє прокляття тим, хто нехтує своїми фінансовими обов’язками по відношенню до своєї релігійної спільноти: «Чи може людина обкрадати Бога? А ви обкрадаєте Мене. Скажете: «Чим ми обкрадаємо Тебе?». Десятиною і приношеннями. Прокляттям ви прокляті, тому що ви – весь народ – обкрадаєте Мене. Принесіть всі десятини в дім сховища, щоб у домі Моєму була їжа, і хоча б у цьому випробуйте Мене, говорить Господь Саваоф: чи не відкрию Я для вас джерел небесних і чи не виллю на вас благословень до надлишку?» (Мал. 3:8-10).

При цьому варто зазначити, що у багатьох текстах Святого Письма підкреслюється принципова різниця між десятиною та приношеннями (пожертвами). Десятина – це те, що початково вже нам не належить і, відповідно, не є результатом нашої щедрості, жертовності, відданості і т. п. Приношення (пожертви) – це те, що людина дає зі свого доходу добровільно.

Блаж. Августин Аврелій: «Якщо хто хоче забезпечити нагороду для себе, нехай платить десятину, а з решти дев’яти частин нехай дає милостиню».

Міжзавітний період.

«Не являйся перед лице Господа з порожніми руками, бо усе це – за заповіддю. Приношення праведного наповнює вівтар, і пахощі його – перед Всевишнім; жертва праведного мужа благоприємна, і пам’ять про неї незабутньою буде. З веселим оком прославляй Господа і не применшуй початків праць твоїх; при усякому дарі май лице веселе і в радості присвячуй десятину. Давай Всевишньому за дари Його, і з веселим оком – мірою придбання рукою твоєю, бо Господь є воздаятель і воздасть тобі усемеро. Не зменшуй дарів, бо Він не прийме їх: і не надійся на неправедну жертву, бо Господь є суддя, і Він не дивиться на лиця» (Сир. 35:4-12).

Новозавітна епоха.

Помилково вважати, що заповідь про необхідність виділяти на Церкву десяту частину своїх доходів це начебто суто старозавітна норма, яка втратила свою актуальність у новозавітну добу. Під час Свого суспільного служіння наш Господь і Спаситель Ісус Христос чітко і недвозначно наголосив на збереженні та необхідності дотримуватись цього припису з Божого закону: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, бо даєте десятину з м’яти, анісу й кмину, а занедбали найважливіше в Законі: суд, милосердя та віру; і це належить робити, і того не залишати» (Мф. 23:23).

«Кажу бо вам, якщо праведність ваша не перевершить праведності книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете до Царства Небесного» (Мф. 5:20).

Тобто для новозавітної епохи старозавітна практика десятини – це абсолютний мінімум, від котрого варто відштовхуватись, а не обмежуватись ним.

Щодо добровільних пожертв на потреби церковної громади апостол Павло наголошує наступне: «При цьому скажу: хто сiє скупо, той скупо i пожне, а хто сiє щедро, той щедро i пожне... Бог же має силу збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви, завжди i в усьому маючи всякий достаток, були багатi на всяке добре дiло... так щоб ви були багатi на всяку щедрiсть, яка через нас створює подяку Боговi» (2 Кор. 9: 6, 8, 11).

Святоотцівська епоха.

В основному, у творах давніх святих отців Церкви (Дідахе, Пастир Єрма, Клімент Олександрійський), як правило, ми знаходимо загальні заклики та заохочення до щедрості у пожертвах.

Але, наприклад сщмч. Іриней Ліонський (+202) вважав, що християни не повинні бути змушувані до принесення десятини, а вони мають робити це (та більше) цілком добровільно.

Сщмч. Кіпріан Карфагенський (+258), згадуючи апостольські часи, у своєму ключовому трактаті «Про єдність Церкви» пише: «Тоді продавали доми та села і, накопичуючи собі скарби на небі, отриману платню віддавали апостолам для розділення між нужденними. Ми ж не віддаємо нині і десятої частини від своїх прибутків». Ми бачимо, як у цих словах св. Кіпріан зі скорботою та прикрістю констатує, що відхід від практики десятини є тяжким гріхом з боку його сучасників.

Із часом (після 313 р.) кількість духовенства у Римській імперії стрімко збільшується і найвпливовіші отці Церкви починають виступати на користь того, щоб громади піклувались про забезпечення своїх пастирів (Амвросій, Августин, Василій, Григорій Б., Златоуст тощо).

Церковні собори і подальша історія Церкви.

Деякі церковні собори, які мали місце в перші століття християнства, підкреслювали принципову важливість цієї заповіді. Наприклад, Турський собор (567 р.) у своїх рішеннях підкреслює необхідність збереження традиції десятини. А Маконський собор (585 р.), який мав місце менш ніж через 20 років, вже вирішує навіть відлучати від Церкви тих, хто не вважає за необхідне віддавати Богу те, що належить Йому по праву.

І у подальшій історії становлення Церкви Христової десятина нікуди не зникала, але широко практикувалась у багатьох регіонах як Східної, так і Західної Церкви, про що свідчать численні історичні хроніки. Так, у 779 р. король Карл Великий перетворив десятину на обов’язковий державний податок, несплата котрого спричиняла по відношенню до винуватця навіть кримінальне переслідування. Крім того, Карл також віддав мудрий наказ ділити десятину на 3 частини: 1) на побудову і оздоблення церков; 2) на бідняків, хворих і подорожуючих; 3) на утримання духовенства.

Якщо ми звернемо увагу на історію Київської Русі, то і на наших рідних землях ми побачимо, що один з перших київських храмів, Десятинну церкву, великий хреститель Русі, князь Володимир, побудував саме на десяту частину своїх власних доходів, ретельно виконуючи біблійний припис щодо десятини і тим самим подаючи приклад своїм підлеглим.

Висновок.

Виконання заповіді щодо десятини має неабияке значення для нас і сьогодні, коли на теренах нашої Батьківщини нарешті постала Єдина Помісна Православна Церкви України, для подальшого становлення, укріплення і розбудови котрої потрібен неабиякий духовний, інтелектуальний, але також і фінансовий ресурс. Адже будь-які просвітницькі, місіонерські, молодіжні, соціальні, творчі та інші проекти, за умови їхньої якісної реалізації та втілення, потребують значних матеріальних внесків.

І тому якщо ми щиро вважаємо себе не тільки формальними та номінальними парафіянами Православної Церкви України, але й тими, хто відчуває на собі реальну особисту відповідальність за майбутнє цієї Церкви, то всім нам варто консолідувати свої зусилля, згадати, актуалізувати та ретельно виконувати велику біблійну заповідь про десятину і не допустити залежності Церкви від бізнес структур та політичних еліт. І саме це, як ніщо інше, допоможе нам із впевненістю дивитись у духовне майбутнє України, пам’ятаючи про те, що кожен з нас, по мірі своїх сил, зробив свій особистий внесок у розбудову Православної Церкви України, у чому нехай допоможе нам Всемогутній Бог.

 

Настоятель храму на честь святих рівноапостольних Кирила і Мефодія м. Черкаси,

прот. Андрій Шиманович

Книги

books228577dtg3 middle

НОТИ

Аудіо

audio

Відео

НАША КНОПКА

Інформаційне управління Черкаської єпархії

 
 
ioan2018 Митрополит Черкаський і Чигиринський ІОАН

   Митрополит Черкаський і Чигиринський ІОАН, (в миру Олег Васильович Яременко)...

Читати далі...