Молитва замість застілля. Як церква вчить нас поминати душі спочилих

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 [2 Голоса (ів)]

41416255 1792029657578205 2345061124392615936 n

   Поминальні дні чи не найбільше оповиті народними забобонами, страхами та домислами. У церкві запевняють – не треба нічого вигадувати, влаштовувати обіди на могилах та залишати речі чи пригощення померлим, моліться за їхні душі – це все, що потрібно нашим спочилим рідним та близьким.

Протоієрей Андрій Шпунт, священик Черкаської єпархії Православної Церкви України відповідає на запитання, які найчастіше цікавлять черкащан, коли йдеться про поминальні дні.

 

 

 — Звідки пішла традиція влаштовувати поминальні обіди просто на могилах, чому ця традиція існує не по всій Україні?

— Де найбільше було винищено храмів радянською владою, там найбільше влаштовують застілля на могилах. Переважно це вся Східна та Центральна Україна. Коли християнин приходить на могилу, і вірить, що душа безсмертна – він молиться за душі своїх спочилих. Коли ж людина прийшла на могилу, а їй до того казали, що Бога немає, що вірити не треба, безсмертної душі не існує, смерть – це кінець. Що таким людям залишається робити на могилі? От вони й заливалися горілкою. Що значить поминки атеїста – спогади про життя людини, а що поминки людини Божої – це молитва за душу померлого. Ми наполегливо просимо, радимо, рекомендуємо не влаштовувати на могилах обіди та трапези. Це не має нічого спільного з християнством.

— Чому своїх спочилих родичів поминаємо через тиждень після Великодня?

— У православних християн є традиція: після Пасхи іти на могилки та вшановувати пам’ять своїх померлих, спочилих родичів, молитися за них. Ми святкували свято Пасхи й хочемо поділяти радість Світлого Христового Воскресіння зі своїми родичами. У Бога всі живі – хтось на землі, а хтось уже на небі, і радість Воскресіння Христового хочуть розділити й ті наші родичі, що на небі. Тож природньо, що ми хочемо їх долучити до цього святкування.

Традиційно на Черкащині поминальні дні припадають на Провідну неділю, тобто через тиждень після Великодня. Ми йдемо на могили своїх рідних, щоб молитовно пом’янути їх. Зазвичай люди чекають, допоки прийде священик, або моляться самі, запалюють свічку пам’яті, приносять квіти, а після спільної молитви розходяться по домівках.

— Чому так трапляється, що поминальні дні припадають на різні дати навіть по селах одного району?

— Уявіть собі, якби в усіх селах в один і той самий день було б поминання померлих. Люди попросту б не встигали відвідати могилки усіх своїх рідних, адже хтось живе в сусідньому районі чи селі. Зрештою, трапляються ситуації, коли священик духовно обслуговує декілька сіл та парафій. А в 90-х роках один священик мав цілий район об’їздити, бо священнослужителів бракувало, тож він фізично не міг в один день побувати в усіх селах. Тому ситуація, коли поминальні дні в різних селах припадають на різні дати, склалася швидше з практичних міркувань, щоб люди мали можливість відвідати могилки якомога більшої кількості своїх померлих родичів та близьких. Треба пам’ятати, що на могили своїх рідних слід приходити не тільки у поминальні дні, а й протягом року знаходити час і якомога частіше відвідувати їх, впорядковувати могили, молитися там.

— Часто люди залишають на могилах гостинці, речі, які любила померла людина за життя: хтось чарку, хліб із сіллю, навіть підкурену цигарку. Чи можна це робити?

— Я б не радив цього робити. Цигарка, алкоголь – це знаряддя смерті, від яких люди помирають. Якщо ви хочете зробити щось добре й корисне, допоможіть нужденному. Не треба нести на могили речі, принесіть краще живі квіти.

— Черкащани часто стараються щонайпишніше прикрасити могили, на міських кладовищах є справжні склепи та мавзолеї. Люди зображають на пам'ятниках своїх померлих родичів із тими речами, які були важливі для них за життя – автомобілі, зброя, музичні інструменти тощо, чи варто так увіковічувати померлих?

Могила християнина має бути увінчана хрестом. Навіть якщо це пам’ятник виконаний скульптором, все одно він має містити в собі зображення хреста. Зрозуміло, що кожен за покликом свого серця хоче щось добре зробити для своїх померлих, якось особливо увіковічнити пам'ять про них. Однак душі не має значення, чи стоїть на могилі спочилого шикарний меморіальний комплекс за кілька тисяч доларів, чи скромний хрест. Але слід пам’ятати, що для душ спочилих ми зробимо набагато більше, якщо молитимемося за них чимчастіше. У православних молитовниках у вранішніх та вечірніх молитвах подаються молитви за спочилих. Це значить, що церква закликає нас кожного дня згадувати про своїх померлих родичів. Чим робити якийсь розкішний пам’ятник, краще частину коштів дати комусь нужденному, хворому, вдові чи сироті, аби вони помолилися за душу, того кому ми цей пам’ятник встановлюємо.

— Що можна писати на могилах: вірші, слова скорботи та спогади від рідних, чи просто дати життя?

— Написи не мають нести в собі якогось аморального змісту, закликати до помсти абощо. А коли це якийсь вірш, який спонукає нас пам’ятати про вічне, то нічого в цьому поганого немає. Добре було б підібрати якісь рядки з молитов.

— Що маємо нести до церкви у поминальні дні?

  • Чисте серце і дух сокрушенний, а далі – хто що хоче. Достатньо взяти одну хлібинку, щоб у неї поставити свічечку, яка горітиме під час панахидки. Все інше не принципово, хто як може та вважає за потрібне.

— Як ще маємо згадувати своїх померлих? Багато людей бояться тримати в оселях фотокартки померлих родичів, чи називати дітей на честь трагічно загиблих рідних, чи має це якесь значення?

— Такі міркування не мають жодних підстав. Життя дитинки, що народилася, залежатиме не від того, на чию честь її назвали, а від того, як її виховають батьки: чи навчать робити добро, молитися, співчувати та допомагати іншим людям. Щодо фотографій. Якщо ці фото вас пригнічують, ви тужите за померлими, то можна зробити альбом і час від часу при бажанні його переглядати. Якщо ж ви пишаєтеся своїм родом, то чому б фото прадідів, дідів, батьків не тримати на видному місці? Нашим рідним на тому світі добре, коли ми радіємо життю і дякуємо Богові, а не тоді, коли ми страждаємо та ходимо пригнічені.

— Часто на кладовищах чужі люди пропонують помолитися за наших померлих за милостиню. Чи варто погоджуватися на це, чи краще просто дати такій людині милостиню?

— Буває, що люди не з найкращих міркувань можуть зловживати скорботними почуттями тих, хто прийшов на кладовище пом’янути своїх рідних. Треба аналізувати, думати, кому й навіщо ви даєте милостиню. Є порада святих отців: перш ніж дати милостиню, нехай ваша рука спітніє, — не від скупості, а від роздумів, кому і на які потреби ви даєте. Одне діло, коли людина дійсно нужденна, інвалід, що не спроможний собі заробити, а інше – коли їй ці гроші треба, щоб піти та напитися.

— Кажуть, не можна брати на кладовище маленьких дітей, чому і чи дійсно не варто?

— На Західній Україні навпаки на похорон і у поминальні дні ідуть люди усією сім’єю: дорослі, старі та маленькі діти. Так люди бережуть пам’ять за своїми спочилими. Якщо ми не братимемо дітей, ми відриватимемо їх від реальності, від пам’яті про спочилих. Дехто стверджує, що діти не розуміють, що таке смерть, що поводяться надто гамірно на кладовищі, мовляв, це не те місце, де треба радіти та галасувати. Це ми сприймаємо смерть, як щось страшне, а на ділі це перехід від земного до небесного, а дитина щиро радіє і вона ще більше ніж доросла людина розуміє і відчуває духовний світ, бо в неї серце чисте. Христос усіх нас закликав бути як діти.

— Буває, що в силу різних обставин люди не можуть відвідати могили своїх рідних та близьких, як їм пом’янути їх душі?

— Душа на небі, тіло поховане в землю. За душу можна помолитися будь-де у будь-якому місці й із будь-якої точки світу. Важливо у ці поминальні дні піти до храму, поставити свічечку за своїх спочилих, замовити панахиду. Ми молимося за душі та Господь нас чує скрізь: у храмі, транспорті, на вулиці – де б ми не були.

Джерело: Вечірні Черкаси

Книги

books228577dtg3 middle

НОТИ

Аудіо

audio

Відео

НАША КНОПКА

Інформаційне управління Черкаської єпархії

 
 
ioan2018 Митрополит Черкаський і Чигиринський ІОАН

   Митрополит Черкаський і Чигиринський ІОАН, (в миру Олег Васильович Яременко)...

Читати далі...