Московський Патріарх "зійшов" з ума духовного?

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 [0 Голоса (ів)]

       І знову українців затягують у третій Рим. На цей раз заклик патріарха РПЦ Кирила лунав на кануні вшанування Казанського образу Пречистої Богородиці, http://www.interfax-religion.ru/?act=news&div=38063, де він сказав, що "...Украина не может быть ведомой или младшим партнером в этом историческом деле, она призвана быть ответственной наследницей Руси и созидать русский мир на равных совместно с другими его наследниками". Про рускій мір ми вже чули, охарактеризували цю ідею як невластиву для проповіді православного ієрарха, який повинен шукати Царства Божого і проповідувати Христа, Який сказав: "не любіть світу, ні того, що в світі".

Тепер звернімо увагу на те, як патріарх Кирило характеризує участь українців у цій розбудові ефемерного руського миру: на рівних спільно з іншими його спадкоємцями. Перше питання, що саме виникає, а яка роль українського православ’я, теж на рівних, чи у підпорядкуванні до РПЦ? Якщо на рівних, то чому Москва та Московська Патріархія опирається природньому процесу утворення в Українській державі, серед українського православного народу Української Помісної Православної церкви, адже є в Росії серед російських православних християн Помісна Православна Церква та й святі канони Православної Церкви вимагають утворити у незалежній державі таку церкву? Відповідь була вже дана самим Кирилом, коли він сказав, що українці вже мають таку церкву, це для них є РПЦ, і крапка.

Тепер можна оцінити і саму ідею, яку патріарх сформулював як перетворення пострадянських країн у могутню силу на глобальній арені, яка має стати центрами спільної могутньої цивілізації.

Завдання взагалі досить дивовижне, як для православної першоієрарха, якщо він вважає для свого першосвятительського служіння важливою справою в очах Господніх займатися не спасінням віруючих для вічного блаженного життя і успадкування Царства Божого, а створенням на землі могутньої цивілізації.

Чи є в цій ідеї хоч краплина духовності, або місце для Бога з Його промислительною волею? Головним завданням цієї нової цивілізації, куди нас прагнуть втягнути, є здібність у весь голос говорити з іншими цивілізаційними потужними полюсами сучасного світу.

Спадає на думку така собі картина: Христос проповідує і вчить юдеїв утворити могутню цивілізацію, щоб сперечатися з Римом, утворити, наприклад, інший юдейський Рим. Або апостоли йдуть по всій Римській імперії з проповіддю розширення меж Римської імперії, а святий Андрій Первозванний на Київських пагорбах пророкує, що ось тут засяє благодать Божа, і створиться нова цивілізація, яка на весь голос буде говорити з іншими цивілізаційними полюсами майбутнього світу. Якась виходить нісенітниця. Але, очевидно, святійший патріарх Кирило не усвідомлює різниці між світом цим і світом горнім, між життям тимчасовим і вічним. Таке враження складається, що керує РПЦ не духовна особа, а політик чи піар-менеджер.

Невже у цій промові людина, що має здоровий глузд, не помітить очивидними явні протиріччя, там де відводиться роль для нашого народу у цьому будівництві якоїсь чергової Вавилонської руської вежі? Від України Кирило очікує, що вона буде піклуватися про єдину Русь (між строк читаємо - з центром у Москві), стане спроможною захищати святе православ’я і являти у своєму житті його вселенський характер, бути домом для багатьох народів, а не замикатися у своїй національній темі (тобто захищати так зване «канонічєскоє православіє» і не прагнути утворення власної Помісної Церкви).

Причому, видно явні кроки, які для реалізації цієї ідеї чинять різні політичні сили. Наприклад, почала просуватися ідея спільного підручника з історії України і Росії http://www.lenta.ru/news/2010/10/27/histoire/.

Можна помітити причину, яка явно турбує патріарха Кирила і спонукає його займатися такою імперіотворчою діяльністю. На відкритті IV асамблеї Руського міра у Москві, він висловив цю стратегію, за якою, нібито, лише і зможе вижити у сучасних умовах глобалізації рускій мір - через "интеграционное сотрудничество равноправных суверенных государств, организовавших на пространстве Святой Руси свою жизнь". Характерно, що його думку про виживання по-своєму преломляють інші релігійні діячі Росії. Наприклад, равін Лазар вважає, що основою для укріплення Російської держави можуть бути лише юдейські базові цінності http://www.interfax-religion.ru/?act=news&div=38067: " Ведь только на наших традиционных ценностях - на нашей культуре, на нашей вере - будет крепнуть российский патриотизм, залог нашего общего будущего", - пишет раввин". Ісламські діячі, а також багато політологів вбачають майбутнє Росії у її ісламізації, і дату такої трансформації Росії відсувають до 2050 року. Коріння самої імперії вбачають у діяльності Золотої Орди, яка вперше зцементувала території від басейну Дніпра до Обі і від Кавказького хреба й Каспію до Північного Льодовитого океану http://www.islam.ru/pressclub/histori/vkusoram.

Очевидно, відчуваючи слабкість позиції Православної Церкви в Росії, патріарх Кирило видумує ідеологію, за яку можна схопитися, щоб дати якийсь шанс на збереження цих позицій, а це можливо лише за умов підтримки діючою російською владою Православної Церкви, як державної, навіть не афішуючи цього у конституції Росії. Уже не Бог і віра, а земна влада потрібна Кирилові для збереження православ’я. Складається переконання, що нинішній Московський Патріарх на Бога надію не покладає, і не вважає Його керівником історії людства і спасіння.

У всьому Священному Писанні ми не бачимо ані найменшої згадки про якийсь цивілізаційний центр, у якому виживуть православні християни, але скрізь йде мова лише про промисел Божий, яким спасатимуться віруючі люди. Не політично-адміністративна інтеграція в якесь суспільне угруповання висувається умовою збереження Церкви, але, як сказав Христос: "створю Церкву Мою, і ворота пекельні не подолають її". Бог Сам береже Свою церкву, але про це забув, напевне, святійший Московський патріарх. Зате він чітко просуває ідею, що немає, насправді, окремих народів українського, білоруського, російського, а є якийсь рускій мір, де живе якийсь один народ, у якого одна історія, причому написана у Москві, патріархові дуже потрібні мільйони душ українців та білорусів, щоб залишатися потрібним російській імперіалістичній владі. Дивує те, що говорить про це він сам, вірячи у цю нісенітницю, але насторожує також те, що це проштовхують на Україні ряд політичних сил та публічних осіб. Ознакою його патріаршества можна назвати відсутність духовності, не стяжав він ум Христів, про котрий говорив апостол: "…ми ж прийняли не духа світу цього, а Духа від Бога… душевна людина не приймає того, що від Духа Божого, во вона вважає це безумством... духовний же судить про все, а про нього ніхто не може судити… а ми маємо ум Христів".

Залишається у підсумку лише висловити побажання для всіх, хто думає інакше ніж патріарх Кирило: збережи нас, Боже, від друзів у овечих шкурах, а від ворогів ми і самі убережемося з Твоєю допомогою...

Матеріал підготував Іоанн, митрополит Черкаський і Чигиринський.

Книги

books228577dtg3 middle

НОТИ

Аудіо

audio

Відео

НАША КНОПКА

Інформаційне управління Черкаської єпархії

 
 
ioan2018 Митрополит Черкаський і Чигиринський ІОАН

   Митрополит Черкаський і Чигиринський ІОАН, (в миру Олег Васильович Яременко)...

Читати далі...