Раді вітати Вас на нашій сторінці недільної школи імені Апостола і Євангелиста Іоана Богослова!


" Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм, бо таких Царство Боже! Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, немов те дитя, той у нього не ввійде. І Він їх пригорнув, і поблагословив, на них руки поклавши." (Від Марка 10:14-16)

Get Adobe Flash player

   1    3    4    2    5

Популярно

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 [0 Голоса (ів)]


   В Церкві Христовій віра у воскресіння мертвих, з апостольських часів складала одну з найважливіших істин віри. Під воскресінням мертвих Церква вчить розуміти таку дію могутності Божої, згідно з якою «всі тіла померлих людей, поєднуючись знову з їхніми душами, оживуть і будуть духовними і безсмертними» [27, с. 28]. Про воскресіння тіла проповідують всі ранньохристиянські автори – від апостолів до Орігена.

Сповідання віри в воскресіння мертвих увійшло в символи найдревніших Церков (Єрусалимської, Римської, Кіпрської) і у віровиклади св. Іринея і Тертуліана, а пізніше в Нікео-Царгородський символ віри. Цю віру сповідували мученики, йдучи на добровільну смерть, захищали апологети християнства проти язичників і лжевчителів, розкривали пастирі і вчителі, нерідко навіть в окремих творах. За їхнім вченням, дія воскресіння чи відновлення зруйнованого тілесного складу відбудеться силою всемогутності Божої, тієї самої всемогутності, яка викликала людину до буття із пороху земного. Виступаючи проти противників цього вчення, древні отці і вчителі можливість воскресіння мертвих намагалися довести і приблизити до розуміння вказівкою на всемогутність Божу і на різні подібності у видимій природі і людському житті [24, с. 314]. Тема воскресіння для св. отців та вчителів Церкви була настільки важливою, що багато з них присвячували їй спеціальні твори (Афінагор, Тертуліан, Климент Олександрійський).

Як і в древності, так і в наш час є люди, які не вірують у воскресіння мертвих. Мова йде не лише про атеїстів, на жаль, деякі християни також сумніваються у цій беззаперечній істині. Істина про воскресіння мертвих грунтується в першу чергу на вченні Господа нашого Ісуса Христа, Який неодноразово переконував юдеїв, що буде воскресіння і життя вічне: «Не дивуйтесь цьому, бо настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого; і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, – у воскресіння суду» (Ін. 5, 28-29). Це вчення Спасителя проповідували святі апостоли та їх послідовники. Із апостолів особливу увагу темі воскресіння мертвих присвятив св. ап. Павло. Втішаючи солунських християн він говорить: «Не хочу ж, браття, лишати вас у незнанні про померлих, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. Бо коли ми віруємо, що Ісус помер і воскрес, то й померлих в Ісусі Бог приведе з Ним» (1 Сол. 4, 13-14).

Про воскресіння людського тіла в тій чи іншій мірі говорять всі отці та вчителі Церкви. В одному із найдревніших творів, «Вчення дванадцяти апостолів» – пам'ятці післяапостольської доби, де згадуються події останніх днів, йде мова про те, що перед воскресінням явиться знамення істини: спершу знамення, – яке з'явиться на небі, потім – знамення голосу трубного, і тоді – воскресіння мертвих [22, с. 61].

Важливу увагу темі воскресіння мертвих приділяли мужі апостольські. Говориться про воскресіння в «Посланні апостола Варнави» (кін. І –поч. ІІ ст.) де автор повчає, що для того, щоб знищити смерть і показати воскресіння мертвих, Христу належало з'явитися в плоті, Він піддався цьому для того, щоб виконати обітницю дану отцям і, приготовляючи для Себе новий народ, впродовж Свого земного життя показати, що Він, воскресивши мертвих, буде судити їх [17, с. 93]. На думку автора воскресіння мертвих відбудеться для суду над людьми та відплати за їхні вчинки: «Але почувши заповіді Господні, що вище зображені, потрібно поступати згідно з ними. Бо той, хто виконує їх, прославиться в Царстві Божому, а той, хто вибирає інше, загине разом зі своїми ділами. Для цього є воскресіння, для цього відплата» [17, с. 114].

Більше уваги темі воскресіння мертвих приділяє св. Климент Римський (І ст). Святий отець досить довго зупиняється на майбутньому воскресінні мертвих, тим більше, що дехто із християн Коринфу, до який і адресоване його послання, виражав сумнів в цій істині, яку св. Климент доводить проти них властивостями Божими – благістю, всемогутністю і непорушною вірністю в обітницях, прикладом Воскресіння Христового і деякими символами або образами видимої природи (зростанням насіння, зміною ночі і дня тощо). Святитель вказує на те, що Господь постійно показує нам про майбутнє воскресіння, початком якого зробив Господа Ісуса Христа, воскресивши його з мертвих. За словами римського єпископа, воскресіння відбувається у всякий час: «Подивимось, возлюблені, на воскресіння, що відбувається повсякчас. День і ніч представляють нам воскресіння: ніч відходить до сну – настає день, проходить день – настає ніч. Подивимось на плоди земні, яким чином відбувається сіяння зерен. Вийшов сіяч, кинув їх в землю, і кинуте насіння, котре впало на землю сухе і голе, згниває; але після цього руйнування велика сила Промислу Господнього воскрешає його і із одного зерна повертає багато, і приносить плід» (Кор. 15, 35-38)» [12, с. 29].

Св. Ігнатій Богоносець (І ст. ) в «Посланні до Тралійців» говорить про те, що ми воскреснемо за образом Ісуса Христа [4, с. 347], і в іншому місці цього послання підтверджує дану думку словами, що Христос істинно воскрес із мертвих, оскільки Його воскресив Отець Його, Котрий подібним чином воскресить і нас, віруючих в Ісуса Христа, бо без Нього ми не маємо істинного життя [4, с. 350]. Антіохійський єпископ завдяки вірі в воскресіння знаходить силу і мужність перетерпіти страждання і смерть: «Але якщо постраждаю, буду співстраждальцем Ісуса і воскресну в Ньому вільним» [4, с. 354].

Вчить про воскресіння мертвих і св. Полікарп Смирнський (кін. І – сер. ІІ) в «Посланні до Филипійців»: «Віруйте в Того, Котрий воскресив із мертвих Господа нашого Ісуса Христа і дарував Йому славу і престол праворуч Себе,… Котрий прийде Суддею живих і мертвих… Той, Хто воскресив Його з мертвих, воскресить і нас, якщо будемо виконувати Його волю, чинити за Його заповідями і любити те, що Він любить…» [16, с. 384].

Вчення про воскресіння мертвих з особливою ревністю захищали християнські апологети. Апологет Арістид (ІІ ст.) у своїй «Апології», так говорить про християн: «Від Нього вони отримали заповіді, які мають накресленими в серцях, і їх вони зберігають, чекаючи воскресіння мертвих і життя майбутнього віку» [2, с. 73]. Свій твір апологет закінчує закликом до покаяння, щоб з'явитися учасниками нового життя: «Отже, хай приступлять всі, незнаючі Бога, і приймуть Його нетлінні і вічні слова, щоб, уникнувши покарання в прийдешньому страшному суді, з'явитися учасниками нового життя» [2, с. 83].

Про воскресіння людського тіла неодноразово говорить св. Юстин Філософ (ІІ ст.) Він наголошує на тому, що безсмертними зробить людей сила Бога Слова [11, с. 394]. Необхідність воскресіння мертвих апологет доказує, подібно до інших ранньохристиянських вчителів законом правди Божої, що вимагає відплати чеснотливим і порочним, при тому в з'єднані душі з тілом, що брало участь як в добрих справах душі, так і в її беззаконнях, щоб людина знову з'явилася цілісною і повною – двохскладовою істотою, а можливість воскресіння – всемогутністю Божою, за якою на початку все було влаштовано із безобразної речовини [25, с. 83]. Тим, хто доказує неможливість воскресіння плоті, автор вказує, що вони, називаючи себе віруючими, на ділі являються гіршими за невіруючих. Друге пришестя Христове пов'язане з воскресінням людських тіл і покаранням грішників: «Пророки передбачили два пришестя Христові: одне, що вже було, у вигляді людини безславної і страждаючої, друге, коли Він, як сповіщено, зі славою прийде з небес, оточений Своїм ангельським воїнством, і коли воскресить тіла всіх людей, і тіла достойних зодягне в нетління, а тіла нечестивих, які здатні вічно відчувати, пошле разом зі злими демонами у вічний вогонь» [9, с. 82].

Апологет Юстин, захищаючи істину воскресіння мертвих, тих із християн, які не визнають цієї істини, не вважає взагалі за християн і закликає до цього інших, говорячи: «Якщо ви зустрінетесь з такими людьми, які називаються християнами, а цього не визнають і навіть насмілюються хулити Бога Авраама, Бога Ісаака і Бога Якова, не визнають воскресіння мертвих і думають, що душі їх негайно після смерті беруться на небо, то не вважайте їх християнами, подібно до того, як всякий розсудливий не визнає юдеями саддукеїв або їм подібні секти» [10, с. 265].

Апологет Татіан (ІІ ст. ) також навчає, що людина не знищиться, але воскресне для нового життя. «Ми віруємо, що після закінчення всього буде воскресіння тіл, – не так, як вчать стоїки, на думку яких після деяких періодів часу одні і ті ж істоти завжди з'являються і гинуть без всякої користі, – але одного разу, після сповнення наших часів, і ради відновлення людства для суду... Хай вогонь знищить моє тіло, але світ прийме цю речовину, яка розсіялася подібно до пари; хай загину я в ріках або морях, хай буду розтерзаний звірами, але я сховаюся в скарбниці багатого Господа. Бог, коли захоче, відновить в попередній стан природу, яка видима для Нього одного» [18, с. 15-16]. Чому необхідне відновлення людини? Тому, що цього вимагає закон божественної правди. В моральному світі ми не бачимо бажаного порядку. У теперішньому житті нерідко добра людина страждає, а зла блаженствує. Невже ж Той, Хто вклав в наше серце відчуття справедливості, Сам стане винуватцем несправедливості? Невже лиходій, що проливає потоки людської крові, не буде ніколи покараний? Невже святі мученики за свої жахливі страждання не отримають ніякої нагороди? Ні, Бог – всемогутній і всеправедний Суддя! Якщо Він дозволив, щоб на цьому світі було змішання благ і нещасть, то ніколи не попустить, щоб однакова доля спіткала вірного виконавця закону і жахливого злочинця [26, с. 88].

За вченням апологета Афінагора (ІІ ст.) воскресіння людського тіла є справа Божа. Тому ті, хто вважає цю справу неможливою, думають так або тому, що Бог не може воскресити людського тіла з пороху і тління, або ж Він не захоче воскресити. Але першого не можна сказати про Бога, бо Він всезнаючий і всемогутній. Він знає все, отже, знає і те, куди відходить кожна частинка людського тіла; і якщо Він міг із нічого створити світ, то, звичайно, Йому не важко з'єднати те, що зруйнувалося, воздвигнути те, що лежить, знову оживотворити померле і тлінне змінити в нетління. Словом, як творіння, так і воскресіння вимагають однакової могутності і премудрості [3, с. 95]. «Що могутності Божої достатньо для воскресіння тіл, це доводить саме їх походження. Бо якщо Бог в початковому творінні створив неіснуючі людські тіла і самі початки їх, то Він і ті, що зруйнуються яким-небудь чином, воскресить з такою ж легкістю, оскільки для Нього і це однаково можливо» [3, с. 95].

Противники істини воскресіння тіл заперечують: тіла людей руйнуються, згнивають і повертаються в землю, але потім знову переходять в рослини і тварини і складають частину нового організму. Часто складові частини одного тіла робляться складовими частинами другого, так що неможливо дізнатися, що належить одному і що іншому. Як же можна, щоб при такому страшному перетворенні і видозміні елементи тіла знову з'єдналися? Але подібне заперечення роблять ті, які все вимірюють знаннями і могутністю людською, а забувають всезнання і всемогутність Божу. «Тому ж Творцеві і тій же силі і премудрості, – говорить Афінагор, – властиво і те, що розкрадене безліччю різних тварин, що нападають на такі тіла і харчуються ними, дістати з них і приєднати знову до власних членів і їх складів, хоч би воно поступило в одну тварину, хоч би в багато, хоч би з них в інші, хоч би разом з ними зруйнувавшись повернулося в перші початки за природному на них розкладанню: це останнє особливо, видно, бентежить деяких, навіть тих, що відрізняються мудрістю, яким, не знаю чому, здавалися сильними такі непорозуміння, які виражаються натовпом» [3, с. 96]. Із вищесказаного можна зробити висновок, що воскресіння мертвих тіл є справа можлива, вгодна і достойна Бога. Взагалі, за вченням Афінагора, головною основою нашої віри в воскресіння мертвих служить всемогутність і всевідання Боже.

Навчає про воскресіння мертвих і Мелітон Сардійський (ІІ ст.) говорячи: «І народився Господь людиною і був судимий, щоб помилувати людей, зв'язаний був, щоб розв'язати, переніс бичування, щоб простити, переніс із-за тебе хресну смерть, щоб звільнити тебе від пристрастей, помер на хресті, щоб оживити тебе хрестом, похований був, щоб воскресити тебе, бо Господь страждав подібно до людей (і подібністю цією були знищені пристрасті людства) і смертю вбив (смерть)» [14, с. 534]. Сардійський єпископ переконаний, що одного слова Спасителя достатньо, щоб мертві тіла воскресли: «У чому нова таємниця або навіщо Ти зійшов з неба на землю, чи не ради людей? Бо всій землі явив Твій благий образ, якби Ти тільки повелів одним словом, всі тіла мертвих повстали б перед Тобою» [14, с. 535].

Захищає істинність вчення про воскресіння мертвих св. Феофіл Антіохійський (ІІ ст.) у своєму творі «Послання до Автолика». Правда, його вчення не оригінальне і дещо нагадує вчення Афінагора, проте, цікаве і сповнене переконливих порівнянь і доказів. «Ти заперечуєш воскресіння мертвих і говориш: покажи мені хоч одного воскреслого з мертвих, щоб побачити і повірити... Я можливо показав би тобі померлого, який воскрес і ще живий, але ти і цьому не повіриш. Бог показує тобі багато таких доказів, що спонукають вірити Йому. Якщо завгодно тобі, зверни увагу на закінчення пір року, днів і ночей, як вони закінчуються і знову виникають. Чи не буває також воскресіння насіння і плодів і це – на користь людей? Бо, наприклад, коли кинуте в землю зерно пшениці або інше насіння, то раніше воно вмирає і розкладається, потім піднімається і стає колоском. І дерева, чи не приносять, за велінням Божим, в певні часи плоди, раніше приховані і невидимі… Все це робить премудрість Божа для того, щоб і за допомогою цього довести, що Бог може зробити загальне воскресіння всіх людей [23, с. 136-137]. Звертаючись до язичника Автолика, який не вірив у воскресіння мертвих апологет Феофіл говорить: «Коли відкладеш смертне і зодягнешся в безсмертя, тоді побачиш Бога, як слід, бо воздвигне Бог плоть твою безсмертну разом з душею, і тоді, зробившись безсмертним, побачиш Безсмертного, якщо нині увіруєш в Нього, і тоді пізнаєш, як ти несправедливо говорив про Нього. Але ти не віруєш у воскресіння мертвих. Коли воно здійсниться – увіруєш волею-неволею, але віра твоя поставиться в невіру, якщо нині не увіруєш» [23, с. 132-133].

Достатньо ясне вчення про воскресіння мертвих ми знаходимо у св. Іринея Ліонського (ІІ ст.). Виступати проти цього догмату, на його думку, може тільки той, хто не вважає Бога всемогутнім і праведним або ж не вірить в дійсність плоті Христової. «Сила Божа в немочі здійснюється. Не дивлячись на бідність нашого складу, він неодмінно повинен воскреснути. Тілесна смерть є тимчасове покарання за гріх, вона попущена для того, щоб гріх закінчився зі смертю тіла, щоб людина колись перестала жити для гріха і почала жити для Бога» [8, с. 310]. Але Іриней не бачить в природі нашого тіла нічого такого, що давало б йому право на воскресіння, не помічає і в душі сили, потрібної для воскресіння тіла. «Якщо наша душа, – говорить він, – безсильна для того, щоб перешкодити тлінню тіла, то, тим менше, може воскресити те, що піддалося тлінню» [26, с. 178]. Ліонський єпископ наголошує на тому, що людина отримає воскресіння тіла не завдяки своїй природі, а завдяки Премудрості Божій – ми отримаємо нетління як дар Божий [14, с. 450].

Єдиним доказом воскресіння плоті св. Іриней вважав всесильну благодать Божу, що дарована нам воскресінням Спасителя: «Через людину-переможця, тобто Ісуса Христа, ми знову сходимо до життя, після того, як рід наш через переможену людину був скинутий у смерть. Як смерть через людину досягла перемоги над нами, так ми знову через людину отримали перемогу над смертю» [8, с. 490]. Завдяки перемозі Спасителя над смертю ми отримали воскресіння і життя: «Якби Він не переміг смерті, як могли б постати до життя ми, що піддалися смерті від початку. Тому ті, які віднімають у людей спасіння і не вірять Богові, що Він воскресить їх з мертвих, відкидають також і народження нашого Господа, яке Він для нас прийняв на Себе, коли Слово Боже стало плоттю, щоб показати воскресіння плоті і йти попереду всіх на небо» [7, с. 588]. «Ісус Христос Господь наш, Котрий і постраждав за нас, і воскрес ради нас, і знову прийде у славі Отця, щоб воскресити всяку плоть і явити спасіння, і показати правило праведного суду всім, що Ним створені» [8, с. 280]. На думку ліонського єпископа, воскресіння Христове доказує і наше воскресіння: «Тому як Христос воскрес в плоті і показав ученикам сліди цв'яхів і проколення боку, що служить ознаками плоті воскреслої з мертвих, так «і нас, – говорить, – воскресить силою своєю». І ще в посланні до Римлян говорить: «Якщо Дух Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, що живе в вас: то Той, Хто воскресив Христа із мертвих, оживить і ваші смертні тіла» (Рим. 8, 10, 11)» [8, с. 458].

Ліонський святитель говорить про те, що воскресіння буде загальним, Бог воскресить все людство, яке жило впродовж існування світу: «Бо Христос прийшов не тільки ради тих, які за часів Тиверія кесаря увірували в Нього, і Отець промишляє не тільки ради людей, що нині живуть, але для всіх взагалі людей, які від початку в своєму поколінні боялися і любили Бога, і праведно і благочестиво поводилися у ставленні до ближніх, і бажали бачити Христа, і чути Його голос. Тому, всіх таких Він в другому пришесті Своєму раніше підніме від сну і як їх, так і інших, що мають судитися, воскресить і поставить в Своє царство.» [8, с. 281]. Говорячи про єретиків, які відкидали воскресіння мертвих, св. Іриней каже: «Проте, хоча і не бажають вони воскреснуть в плоті, щоб визнати силу Того, Хто воскресить їх з мертвих, але вони не приєднаються до праведників за свою невіру» [8, с. 85]. Хоча деякі, не знаючи сили і обітниці Божої, противляться своєму спасінню, вважаючи не можливим, щоб Бог міг воскресити тіло і дарувати їм вічне життя, однак невір'я таких людей не знищить вірності Божої [8, с. 455]. Воскреснуть всі, як праведники, так і грішники: «Всі, вписані в (книгу) життя, воскреснуть зі своїми власними тілами, зі своїми душами і духами, в яких догодили Богові. Гідні ж покарання піддадуться йому також зі своїми душами і тілами, в яких вони відступили від благості Божої…» [8, с. 213].

Св. Іполит Римський (помер близько 235 р.) людське тіло вважає за самою природою здатним до смерті і руйнування, тому що воно складається з різних елементів, з різних частин, але твердо вірує, що всемогутня сила Божа воскресить його ради спасительного подвигу Ісуса Христа і що це вчення про воскресіння плоті не містить нічого, що протирічить розуму. «Хоча тіло руйнується, але не зникає, бо земля зберігає його залишки; подібно до насіння кинуті ці залишки в землю, але можуть і вийти з неї, вирости, виростити колір і плід. Подібно до насіння наше тіло повинне раніше померти і змішатися з землею, щоб потім воскреснути і з'явитися в славі» [26, с. 190]. На думку св. Іполита, воскресіння має відбутися для суду над людством: «Але оскільки початком воскресіння всіх людей був Спаситель, то потрібно було, щоб Господь один воскрес з мертвих: оскільки від Нього має бути суд всьому світу, щоб ті, що гідно трудилися, були гідно і увінчані» [5, с. 31]. «Він на виду в апостолів вознісся на небеса, сидить праворуч Бога Отця і прийде суддею живих і мертвих» [6, с. 116].

Вчитель Церкви Тертуліан (помер близько 220 р.) темі воскресіння присвятив окремий твір «Про воскресіння плоті», в якому приводить багато переконливих доказів воскресіння людської плоті. «Воскресіння мертвих, – говорить він, – надія християн. Завдяки ньому ми – віруючі. Істина примушує вірити цьому, істину відкриває Бог. Але натовп насміхається, говорячи, що нічого не залишається після смерті» [26, с. 239]. Язичницькі філософи, що допускали безсмертя душі, вирішували питання про майбутній її стан трояким чином: або душі живуть після смерті без тіла, або занурюються в божество, або, нарешті, входять в тіла тварин і рослин. Але, взагалі, союз тіла і душі, на їх думку, ні в якому випадку не може бути відновлений після тілесної смерті, і, отже, майбутнє життя розумілося ними не як життя всієї людини, а тільки як життя однієї її душі. Тертуліан, як віруючий християнин, був глибоко переконаний, що душа прийме колишнє своє тіло, яке воскресне і буде прославлене силою всемогутнього Бога. Але оскільки вчення Священного Писання про цей предмет, тобто воскресіння мертвих, завжди зустрічало впертих супротивників: то Тертуліан використав всі зусилля для того, щоб захистити це вчення і переконати в його істинності. На думку Тертуліана, головна причина, навіть необхідність, воскресіння тіл полягає у звершенні суду Божого над цілісною людиною, яка складається з душі і тіла. «Якщо Богові, Господу і Творцеві понад усе личить творити суд над людиною, запитуючи, чи старалася вона пізнати свого Господа і Творця і поклонятися Йому, чи ні, то і для цього суду потрібне воскресіння. У цьому, тобто в належному Богові звершенні суду, і полягає головна причина, навіть необхідність воскресіння. Щодо його проведення тобі потрібно досліджувати, чи буде Божественний вирок розповсюджуватися на обидві субстанції людини: на душу і на плоть. Бо що підлягає суду, те здатне і воскреснути» [20, с. 77]. Продовжуючи дану тему, Тертуліан говорить: «Звичайно, оскільки причина воскресіння полягає в призначенні суду, то повинна з'явитися та ж сама людина, котра отримала від Бога призначення нагороди чи покарання» [19, с. 195].

Для того, щоб підсилити пояснити воскресіння людської плоті, Тертуліан вказує на постійні періодичні відновлення в природі – на постійний перехід від руйнування до відновлення, від смерті до життя [23, с. 65]. «Тепер поверни свій погляд на приклади Божественної могутності. День вмирає вночі, і все хорониться в мороці. Краса світу в'яне, і все існуюче занурюється в морок смерті. Все меркне, мовчить, ціпеніє; усюди настає затишшя, і все тужить за загиблим світлом. Та все ж світло знову оживає у всьому світі абсолютно таке ж, ціле і неушкоджене, зі своєю пишністю, зі своїм багатством, з сонцем, убивши свою смерть – ніч, розкривши свою гробницю – тьму, ставши своїм власним спадкоємцем, – доки ніч у свою чергу не оживе зі всім, що їй належить. Адже і промені зірок, які загасила вранішня зоря, знову запалали, і сузір'я, які на якийсь час зникають з погляду, знову повертаються, і дзеркальна гладінь місяця, який впродовж місяця зменшується, знову знаходить красу. Повертаються зима і літо, весна і осінь зі своїми силами, властивостями і плодами. Звичайно, земля покоряється небу: одягає дерева після листопада, знову забарвлює квіти, вирощує трави, пророщує те насіння, яке прийняте землею, і не раніше, ніж вони прийняті. Дивовижна справа! Із губительки земля робиться хранителькою; вона викрадає, щоб повернути, губить, щоб зберегти, шкодить, щоб відновити, виснажує, щоб примножити. І справді, вона повертає плодючішим і ряснішим те, що знищила, обертає збиток в прибуток, відняте – в надлишок, втрату – у вигоду. Словом кажучи, все створене відновлюється. Все, що ти зустрів, вже було, все, що ти втратив, повернеться. Все повторюється, все повертається до свого стану, бо раніше зникло; все починається, бо раніше припинилося. Все закінчується саме для того, щоб знову бути, все гине ради свого збереження. Отже, весь цей порядок кругообігу свідчить про воскресіння мертвих. Бог відобразив його в Своїх справах перш, ніж в Своєму Писанні, проповідував його могутністю перш, ніж Словом. Спочатку Бог послав тобі наставницею природу, бажаючи послати і пророцтво, щоб ти, учень природи, легше повірив пророцтву, щоб негайно прийняв почуте, бо всюди вже бачив це, і щоб не сумнівався, що Бог, Який, як ти знаєш, є Відновник всього, так само воскресить і плоть. І якщо дійсно все воскресає для людини і для її користі і, воскресаючи для людини, воскресає, звичайно, і для плоті, – то чи може бути, що плоть, ради якої і для користі якої не гине ніщо, сама цілком гине?» [20, с. 73–75]. Тертуліан до такої міри захоплюється цією величною картиною, що приймає на віру міф про фенікса і представляє його на доказ істини воскресіння мертвих, що свого часу робив св. Климент Римський [13, с. 29].

Завдяки вірі у воскресіння ми повинні терпеливо переносити всі страждання, які спіткають нас: «Принесемо йому в жертву, – говорить вчитель Церкви, – терпіння нашої душі і нашого тіла, тому що віруємо у воскресіння душі і тіла» [21, с. 79]. І на завершення варто привести правило віри Тертуліана, яке зберігалося його сучасниками: «…Христос прийде зі славою для зібрання святих у вічні обителі і разом з тим для суду нечестивих на невгасимий вогонь після воскресіння тих і інших і зодягнення їх у плоть» [28, с. 277].

Не залишає поза увагою тему воскресіння мертвих і апологет Минуцій Фелікс (друга пол. II. ст. – поч. III ст.), правда, в своїх доказах дещо повторюючи своїх попередників: «Насправді, хто ж стільки дурний і безглуздий, що наважиться говорити, що Бог, Який міг спочатку створити людину, не може потім відновити її?... Всяке тіло, чи звертається воно в пил або вологу, в попіл або пару, зникає для нас, але Бог зберігає його елементи. Ми зовсім не боїмося, як ви думаєте, якої-небудь шкоди від спалення покійників, але тримаємося древнього і кращого звичаю ховати померлих в землю. Подивися також на те, як вся природа для нашої втіхи вселяє думку про майбутнє воскресіння. Сонце заходить і знову з'являється; зірки ховаються і знову повертаються; квіти в'януть і розцвітають; дерева після зими знову розпускаються; насіння не відродиться, якщо раніше не зігниє; так і тіло на якийсь час, як дерева за зиму, приховує життєву силу під обманливим видом мертвості. До чого це нетерпляче бажання, щоб воно ожило, коли ще зима в повній силі? Нам також потрібно чекати весни нашого тіла. Я знаю, що дуже багато, усвідомлюючи, що вони заслужили, не стільки переконані в тому, що знищується після смерті, скільки бажають цього; тому що їм приємніше абсолютно знищитися, ніж воскреснути для мук. Їхня помилка зростає і від їх власної розбещеності в житті, і від довготерпіння з боку Бога; але чим більше Він зволікає Своїм судом, тим строгіший суд» [15, с. 265–266]. Апологет говорить, що християни воскреснуть для блаженства: «Таким чином ми і воскреснемо для блаженства, і тепер живемо щасливі спогляданням майбутнього» [15, с. 270].

Незважаючи на низку помилок допущених вчителем Церкви Орігеном (ІІІ ст.), він знайшов можливим втримати віру святої Церкви у воскресіння плоті, укріплюючи в собі цю віру тією думкою, що хоча тіло є темниця душі, але з іншого боку воно є знаряддя, без котрого тварна істота немислима, тому що один тільки Бог є найчистіший дух. «Якщо тіла, – пише він, – воскреснуть, то, без сумніву, для того, щоб послужити для нас одягом, і якщо необхідно, щоб ми були в тілі, а це, звичайно, необхідно, то ми не повинні бути в інших тілах, як тільки в наших. Неуки і невіруючі думають, що наша плоть загине після смерті, так що не залишиться абсолютно нічого від її субстанції. Щодо нас, віруючих у воскресіння, то ми знаємо, що смерть тільки преображає, що субстанція не знищиться, а тільки піддасться зміні, коли волі Творця завгодно буде повернути її до життя... Віра Церкви не допускає, подібно до відомих грецьких філософів, що це тіло, складене з чотирьох стихій, прийме п'яту стихію, абсолютно відмінну від цих. Писання ніскільки не сприяє цьому припущенню. Навпаки, апостол ясно сказав, що ми воскреснемо в тих самих тілах, які тепер маємо... Та і справедливість вимагає, щоб ми отримали нагороду і покарання в тому ж самому тілі, в якому заслужили їх; і тому безсмертя тіла чекає всіх, як добрих, так і злих» [26, с. 395].

Ранньохристиянські отці та вчителі церкви зробили великий внесок у розкритті та поясненні догмату про воскресіння мертвих. Їхнє вчення про воскресіння не тільки схиляло до навернення в християнство язичників, але й надихало християн терпеливо переносити тортури і смерть від гонінь, які терпіла Церква Христова у перші три століття свого існування. І кожен християнин віруючи у воскресіння мервих повинен знаходити розраду і утішення в скорботах та гоніннях, у втратах близьких людей, адже смерть переможена Христом і воскресіння мертвих неодмінно відбудеться.

ієрей Василій Паплик,

 кандидат богословських наук


1. Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту: В українському перекладі з паралельними місцями та додатками / Пер. Патріарха Філарета (Денисенка). – К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2004. – 1416 с.

2. Аристид. Апологія // Хрістіанскій апологет ІІ-го века, Афинскій Философ Аристид і его новооткрытыя сочиненія: Опыт историко-критическаго изследованія И. Крестникова. – Казань: Типо-литографія Императорскаго Университета, 1904. – С. 1–83.

3. Афинагор Афинянин. О воскресеніи мертвых // Сочиненія древних христіанских апологетов / В рус. пер. со свед. и прем. прот. П. Преображенского. – СПб.: Изд. второе, книгопродавца И. Л. Тузова, 1895. – С. 92–121.

4. Игнатий Антиохийский, свт., Послания // Писания мужей апостольських. – М.: Издательский Совет Русской Православной Церкви, 2008. – С. 331–370.

5. Ипполит Римский, св. О Христе и антихристе // Творенія / В рус. пер. – вып. ІІ. – Казань: Изд. Казанская Духовная Академия, Типо-литографія Императорскаго Университета, 1899. – С. 9–46.

6. Ипполит Римский св. Против Ноета // Творенія / В рус. пер. – вып. ІІ. – Казань: Изд. Казанская Духовная Академия, Типо-литографія Императорскаго Университета, 1899. – С. 99–116.

7. Ириней Лионский, св. Доказательства апостольской проповеди // Творения / Пер. проф. Н. Сагарды. – М.: Паломник, Благовест, 1996. – С. 567–616.

8. Ириней Лионский, еп. Пять книг обличения и опровержения лжеименнаго знания // Творения / Пер. прот. П. Преображенского. – М.: Паломник, Благовест, 1996. – С. 19–528.

9. Іустин Философ и мученик св. Апологія І, представленная в пользу христіан Антонину Благочестивому // Сочиненія / Изданы в рус. пер. со свед. и прим. к ним прот. П. Преображенским. – М.: Университетская типография, 1892. – Отдел 1-2. – С. 31–104.

10. Іустин Философ и мученик св. Разговор с Трифоном іудеем // Сочиненія / Изданы в рус. пер. со свед. и прим. к ним прот. П. Преображенским. – М.: Университетская типография, 1892. – Отдел 1–2. – С. 132–358.

11. Іустин Философ и мученик св. Речь к еллинам // Сочиненія / Изданы в рус. пер. со свед. и прим. к ним прот. П. Преображенским. – М.: Университетская типография, 1892. – Отдел 1–2. – С. 389–394.

12. Климент Александрийкий. Строматы: В 3 т. / Пер. Афонасина. – Спб.: Изд. Олега Абышко, 2003. – Т. 3. – Кн. 6–7. – 366 с.

13. Климент Римський св. Послання до коринфян / Пер. з рос. прот. Петро Зинич // ТКДА – К.: 2005. – С. 22–37.

14. Мелитон Сардийский, еп. О душе и теле и страстях Господних // Ранние отцы Церкви: Антология. – Брюссель, 1988. – С. 530–538.

15. Минуцій Феликс Марк. Октавій // Сочиненія древних христіанских апологетов / В рус. перев. со свед. и прем. прот. П. Преображенского. – СПб.: Изд. второе, книгопродавца И. Л. Тузова, 1895. – С. 226–271.

16. Поликарп Смирнский, св. Послания к филипийцам // Писания мужей апостольських. – М.: Издательский Совет Русской Православной Церкви, 2008. – С. 383–393.

17. Послание апостола Варнавы // Писания мужей апостольських. – М.: Издательский Совет Русской Православной Церкви, 2008. – С. 87–115.

18. Татіан. Речь против еллинов // Сочиненія древних христіанских апологетов / В рус. пер. со свед. и прим. прот. П. Преображенского. – СПб.: Изд. второе, книгопродавца И. Л. Тузова, 1895. – С. 10–45.

19. Тертулліан Кв. Септ. Флор. Апологія // Творенія. Апологетическія сочиненія Тертулліана / Пер. с. библіограф. и комент. Н. Щеглова. – К.: Тип. Акц. Об-ва Петр Барскій в Киеве, 1910. – С. 69–202.

20. Тертулліан. О воскресеніи плоти // Творения / Пер. Е. Карнеева. – СПб.: Изд. Типографіи морскаго кадетскаго корпуса, 1850. – Ч. 3. – С. 54–170.

21. Тертулліан. О терпеніи // Творенія / В 4 Ч. / Перев. Е. Карнеева. – СПб.: Изд. книгопродавца Кораблева и Сирякова, 1847. – Ч. 2. – С. 52–79.

22. Учение двенадцати апостолов // Писания мужей апостольських. – М.: Издательский Совет Русской Православной Церкви, 2008. – С. 42–62.

23. Гусев Д. Тертулліан пресвитер Карфагенский очерк литературной деятельності. Апологетическія и полемико-догматическія сочинения Тертуліана. – Казань: Типо-литографія Императорскаго Університета, 1898. – 66 с.

24. Малиновский Н., прот. Очерк православного догматического богословия. – М.: Православный Свято-Тихоновский Богословский институт, 2003. – 351 + ХХХІV c.

25. Святоотеческая хрестоматія / Сост. прот. Николай Благоразумов. – М.: Изд. Круг чтения, 2001. – 687 с.

26. Скворцев К. Философия отцов и учителей Церкви (Период апологетов). – К.: Общество любителей православной литературы; Издательство имени святителя Льва, папы Римского. – 2007. – 472 с.

27. Филарет, митр. Пространный христианский катехизис Православной Кафолической Восточной Греко-Российской Церкви. – М.:Синодальная типография, 1909. – 104 с.

28. Шуази Л. Апостольское Предание / Пер. с франц. П. Максимовича. – К.: Типографія Г. Т. Корчак-Новицкаго, 1880. – 318 с.

 

 

 

Цікава стаття? Поділись нею з іншими!

Варто прочитати