Чи не краще покинути світ і йти в монастир? Святитель Феофан Затворник

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 [3 Голоса (ів)]

Від мирських людей дуже часто доводиться чути: в світі яке спасіння — лише суєта… навколо спокуси, на кожному кроці спокуса. Монастир — інша справа. Там — спокій: ніяких печалей, ні тривог, ні турбот.

Через це буває, що люди запальної вдачі, які легко захоплюються всякими поривами, при першому ж розчаруванні мирським життям нерідко бувають готові відразу ж покинути світ і йти в монастир, приймаючи, здебільшого, випадкові пориви за якесь особливе покликання Боже. Але давно вже відомо, що «там добре, де нас нема». І преосвященний-затворник ніколи не схвалював тих, які так легковажно вирішують таке важливе питання, стараючись, принаймні, на деякий час, призупинити тих, хто так необдумано рветься до монастирського життя. В своїх листах стосовно цього питання він всім і кожному говорить, що спасіння не тільки в монастирі, а головне, що мирські люди зовсім не мають належного розуміння монашого життя.

Ви просите в молитві сказати вам, де краще спастися. І Бог не каже. Якщо не каже, значить дає знати, що нема чого про це молитися… Тому що й в теперішньому положенні нічого нема, що могло б перешкодити спасінню. Вся справа в добрій волі та в спасительному настрої серця. Про це й турбуйтеся!.. Що є (розуміється доброго), то зберігати; чого бракує, те додавати… За якою програмою? За блаженствами… Що написано в блаженствах, треба все у серці мати і — рай…

Якщо віра жива, якщо нема гріхів, які розлучають з Богом і благодать Божу гасять, якщо спілкування зі Св. Церквою та виконання всього церковного міцні та ретельні, то стан ваш спасенний; залишається тільки пильнувати і зберігати себе в цьому чині життя…

З таким настроєм і в монастирі, і без монастиря спасетеся.

Спасіння не від місця, а від душевного настрою. Всюди можна спастися і всюди загинути. Перший ангел між ангелами загинув. Апостол (мається на увазі Юда) між апостолами в присутності Самого Господа загинув. А розбійник — і на хресті спасся…

Пригадайте Афіни та проповідь Апостола Павла… Діонісій вірує, а інші кажуть: » Що він, отой торохтій, хоче сказати? » (Дія. 17, 18)

Духовне життя не безумовно підлягає впливу зовнішніх обставин та може процвітати і в будь-якому місці, і при будь-яких обставинах, бо воно ціле за внутрішнім устроєм і перед зовнішнім не схиляє вас, а, навпаки, панує над ним і його скеровує… Думка, нібито у світі не можна спастися, — правильна, якщо жити по-світськи…

Але якщо у світі не жити по-світськи, то для спасіння від цього біди нема. Скільки є і було тих, які спасалися у світі!.. Чого б і вам не вступити в їх число? Життя сімейне і громадське не само по собі є мирським, а буває таким, коли в порядки такого життя втісняються пристрасті та задоволення їх. На сімейне та громадське життя є заповіді. Якщо так запровадити це життя, щоб у ньому панували заповіді, з прогнанням усього пристрасного, тоді це буде не мирське, а святе життя, Богом благословенне.

Шляхів для спасіння стільки, що не перелічиш. Всі — в душі, а не у зовнішньому положенні. Хтось взяв на себе чужу вину і був засланий. Там, в рудниках, до кінця життя смиренно трудився… По смерті виявилося, що Богу вгодив… А що вже за життя!..

Так — спасіння до місця не прив`язане. Всюди можливе, і всюди на ділі діється. В монастирі, звичайно, краще. Але й там свої є невигоди. Для тих, хто спасається, всюди шлях тісний і прискорбний. І ніхто ще квітами посипати його не ухитрився.

Добре усамітнюватися в стінах від розваг, але в себе усамітнюватися — ще краще. Перше без останнього — ніщо, а останнє — і без першого все важне.

Адже можна сидіти за стіною, а умом не знати, де бути. Отже, само по собі усамітнення – мізерна річ!

Справа вся в тому, щоб бути з Господом. Ну й будьте! А Він всюди є, де б хто не був. Як тільки душа до Нього закличе і звернеться — Він до неї, або в неї. Ось і храм, ось і обитель!

Тим, хто покладає особливу надію на монастир як на найзручніше місце спасіння і душевного спокою святитель-затворник пише:
Ви занадто багато очікуєте від монастиря… Монастир, точно, є місце спасіння і обитель тих, хто спасається, але й одне, і друге невидиме; видиме ж все представляється житейським. Там йдуть два порядки життя: один — внутрішній, а другий — зовнішній. Послушання, які накладаються в монастирі, всі торкаються цього зовнішнього життя. Той, хто не знає, що ці послушання необхідні тільки тому, що ми приносимо в монастир зі собою і тіло, і що діло спасіння душі має йти серед цих послушань своїм ходом, з перших кроків може відвернутися від монастиря, вважаючи їх невідповідними своїм цілям і своєму настрою, — або, залишаючись в монастирі, все діло монашества обмежувати тільки цими послушаннями… і потрудитися марно, ні кроку не зробивши в очищенні та вдосконаленні своєї душі… Візьміть це до уваги і відповідно до цього малюйте в своїй голові картину майбутнього вашого монастирського життя… і знайте наперед, що діло буде йти інакше, ніж ви гадаєте. Прирікайте себе на життя, де руки і ноги будуть одне робити, а душа повинна бути зайнята іншим, якщо хочеш спастися. Багато з того, що ви думаєте побачити в монастирі, не побачиться, а інше побачиться. Але з внутрішньої сторони все, майже, знайдете, якщо будуть очі.

У вас і тепер майже монастир (очевидно, святитель пише тут такій особі, життя, положення і домашня обстановка якої йому дуже добре відомі). Думаєте, що в монастирі вам краще жити, ніж тепер? Вам там не дадуть жити в спокої; відразу є нав`яжуть вам справ і по монастирю, і по відносинах з зовнішніми, тому що в жіночих монастирях мало здібних… Зайнятися духовним чимось — вам не буде коли. Якщо б ви досі жили в мирській житейській суєті, найкраще було б вам йти в монастир… А з теперішнього життя вам в монастир йти — те ж, що зі спокою в суєту. Я думаю, що вам нема чого тягнутися в монастир, тому що там ви не знайдете того, чого шукаєте. То ж як бути? Живіть так, як є, в своєму домі, як благочестива мирянка, або як живуть чернички. Буде у вас тоді церква та дім, а в домі — спокійні, духовні заняття. Поживши, можливо, зустрінете якусь особу, яка підходить вам за вдачею… Можете прийняти її, якщо хочете, і з нею ділити свої духовні заняття. Але й без такої співмешканки можна прожити. Що проводу не буде — що робити?! Ви й в монастирі його не знайдете. Як же бути? — Брати провід у слові Божому і в писаннях отців. Загальні заповіді кому не відомі, а на окремі випадки знайдете вказівку через письмові з кимсь відносини. Ось, по-моєму, вам придатна дорога! Що вас тягне в монастир, це подібне на покликання, але не є рішучою на це вказівкою і потребує особливого обговорення. Вас тягне те поняття про монастир, що там спокій… а він не завжди там…

Коли і як поступити (в монастир) – це треба на волю Божу віддати та чекати терпеливо вказівок Божих. Коли прийде Богом визначений час, тоді як на санчатах з гори з`їдете — і в якусь обитель. До того ж часу живіть доки, наскільки дозволяють ваші домашні порядки, в подвигах монаших… Можна і поза монастирем бути монахинею, живучи по-монашому, і в монастирі можна бути мирянкою.

А ось порада особі, яка не бажає вступати в шлюб.

Монастир — не єдине місце для тих, які не хочуть зв`язуватися сімейними узами. Спочатку й зовсім не було монастирів. Ті, які відважувалися працювати для Господа, не зв`язуючи себе житейськими клопотами, в своєму ж домі влаштовували собі усамітнену келію і в ній жили відчужено від усього, в постах, молитвах та повчанні в Божественному Писанні… і тепер з безшлюбних одні вдома спасаються, а інші йдуть в монастир, а ще інші беруться… доглядати хворих в сестрах милосердя.

Ви спішите в монастир немов на свободу, в рай. Точно, там повна свобода для духу, але не для тіла та зовнішніх справ… І рай там є, але його знаходять, не завжди крокуючи квітучою дорогою. Він, воістину, там знаходиться, але загороджений тернами та колючками, крізь які потрібно до нього добиратися. Цього, не поколовшись і не подряпавшись, ніхто не досягає. Це й майте на увазі — і виправте очікування свободи та раю від монастиря. Чого спішити? Монастирі не втечуть… У вас вдома всі порядки благочестиві. І батьки ваші, і рідні — люди богобоязливі. Нічого ви не можете терпіти такого, що би було протилежне вашому рішенню — Господу себе посвятити. І дозрівайте серед такої атмосфери і в такому розсаднику.

Ви напівмирянка і напівмонахиня, але ваша любов до усамітнення та занять духовних ясно показує, що монахиня перемагає мирянку. Продовжуйте так, і досягнете того, що мирянка замре і ви залишитеся справжньою монахинею, хоч і без постригу та обітів…

Позив на усамітнення і безмовність… і навіть пориви, які ви переживаєте, не є добрі. Тому краще їх прогнати, а на місце їх виробляти в душі бажання праці — утвердження себе… Старайтеся усамітнюватися в серці і там встановити свою свідомість перед лицем Божим.

Особі, яка перебуває в шлюбі, святитель пише:
І ви в монастир! Вам тепер нема дороги туди. Вдома влаштовуйте монастир. Вам це дуже можливо. Адже й чоловік ваш з монашими задатками. Тепер його поглинають солі, кислоти, гази та інше. (хімік). Набриднуть, — і кине… Ця частина нічого не дає: занадто земна. Але безмежна премудрість Божа, яка все влаштувала мірою, вагою та числом, тут більш осяжна для очей, навіть тілесних. Але він собі нехай в стихіях з Богом розмовляє, а ви в молитві та благотворенні перебувайте. І добре буде текти життя ваше.

Для того, щоб досягнути, так би мовити, повної безпристрасності, чого й бажають істинні подвижники, для цієї мети зручніше, за словами святителя, подвизатися в обставинах житейських, ніж в усамітненні.
Ті, які істинно подвизаються, — каже він, — про те лиш дбають, щоб очистити себе від пристрастей і пристрасних почуттів та помислів.

Для цієї мети життя в спілкуванні з іншими придатніше, тому що воно дає дійсний досвід боротьби з пристрастями та подолання їх. Ці перемоги б`ють пристрасті в груди та в голову, а повторення їх скоро вбиває пристрасті наповал.

В усамітненні ж боротьба буває тільки мисленна, яка має таку саму слабу дію, як удар крила мухи. Тому умертвлення пристрастей в усамітненні довше триває… І мало того, воно майже завжди буває не умертвленням, властиво, а завмиранням на час, до випадку зустрічі з предметами пристрасті… Причому буває, що пристрасть раптом запалюється, як блискавка. І буває, що хтось, хто довший час мав в усамітненні спокій від пристрастей, раптом падає. А того, хто дійшов до спокою від пристрастей через боротьбу не мисленну, а дійсну, раптовий напад їх не захитає. — Ось на якій основі й мужі досвідчені в духовному житті заповідають перебороти пристрасті дійсною з ними боротьбою, в спілкуванні з іншими, а після того вже усамітнюватися.

Тим, хто без особливої потреби немовби зупиняється на роздоріжжі думок, марно гаючи час тільки на роздуми: яким шляхом йому йти до мети свого спасіння, святитель-подвижник подає дуже напоумлюючий урок в наступному, доволі оригінальному порівнянні.

Москва одна, а доріг до неї багато і кожна до неї приводить. Але якщо хтось, прямуючи однією дорогою, наприклад, Петербурзькою, потім почувши, що є Смоленська туди дорога, покине свою… і перейде на ту, а з тої на Калузьку, а з Калузької на Володимирську, з Володимирської на Ярославську, все тому, що знаючі люди говорять про ті дороги, то він ніколи не дійде до Москви. Так і в духовному житті є місто пресвітле, куди всі прагнуть, і дороги в нього різні… і всім до нього доходити можливо. Але почнеш міняти дороги, хоч і за вказівкою знаючих, — зовсім не дивно, що не доберешся до того міста.

Відносно того ж питання: чи залишатися в мирському житті чи йти в монастир – доволі детальні роздуми ми знаходимо в преосвященного Феофана в наступному листі:
NN один радить покинути світ, втікати від мирської любові, а інший радить вийти заміж. На чому ґрунтується перша порада — не видно, а друга базується на загальному понятті, що світ від світу відрізняються: від одного втікати треба, а від іншого можна не втікати; є мирські прив`язаності гріховні, і є святі. Любов подружня є любов, Богом благословенна. Навіщо ж відволікати від неї? Треба розібратися в слові «світ». То Писання говорить: «не любіть світу», то воно ж говорить: «Бог полюбив світ». Що Бог полюбив, те й людина має любити. Треба у всьому поступати розважливо! Запитуєте про мою думку про цю пораду?

Ось… в словах… «не любіть світу» світ зовсім не те означає, що в словах: «так полюбив Бог світ». В останньому під світом розуміється рід людський гинучий, який був попри це милий Богові. Бог внаслідок цього і вирішив спасти його, дав за нього Єдинородного Сина Свого. А в першому — розуміється та частина роду людського, яка Бога знати не хоче і про догоджання Йому не дбає; вся турбота цього світу про догоджання собі задоволенням пристрастей своїх, про смерть не пам`ятає і про майбутнє життя не роздумує. До цього світу не благоволить Бог і відвертається від нього, не любить його і людям заповідає не любити його. Таким чином, зі слова: «так полюбив Бог світ» — не випливає, що й ми маємо любити світ без будь-яких обмежень, а потрібно додавати: «крім того світу, якого не любить Бог і від якого велить нам втікати, чи якого і нам велить не любити». Бо, люблячи цей світ, Бога не можна любити, не можна душі своєї спасти. Це говорю до того, що оскільки Бог полюбив світ, то й нам треба любити його… Тепер звертаюся до різноголосся тих, про яких велася мова на початку. Там мова зовсім не про людей, а про те, чи виходити заміж, чи ні? Зазвичай це питання ставиться тими, які ревнують про спасіння душі й бажають закласти для себе такий спосіб життя, який більше сприяє ділу спасіння. Питання це зародилося ще в часи Апостолів: дівиці, які вже стали дорослими і відчули в собі бажання бути з Єдиним Господом, виявили небажання виходити заміж. Батьки, не вміючи вирішити цього, самі писали до св. Павла (з Коринту в Ефес), як бути їм зі своїми дочками? Відповідь міститься у 7-й главі першого послання до Коринтян. Суть його в наступному: не гріх виходити заміж, але краще не виходити, тому що в останньому випадку є повна свобода благодогоджати Богові, тоді як в першому – багато для цього перешкод. Він вказує перешкоди, неминучі у сімействі, — але суттєве тут те, що, зв`язавшись сімейним життям, майже неможливо уникнути дотикання до справ світу, який звелено нам не любити. В цьому ховається пагуба… чому ті, які відволікають від заміжжя дівчат (якщо вони вміщають цей рід життя), надають їм дуже добру послугу…

З більшої частини вищенаведених листів видно, що преосвященний Феофан не особливо охоче давав поради на поступлення в монастир навіть таким особам, які, очевидно, щиро бажали цього. Комусь може здатися: а чи не був святитель сам особисто чомусь взагалі проти монастирів, але такі припущення, як побачимо далі, абсолютно несправедливі. І це цілком зрозуміло: будучи сам великим подвижником в трудах іночества та строгим усамітненником пустелі, чи міг він відхиляти інших від вступу на цей найзручніший шлях спасіння, як він нерідко виражався сам. Ні, якщо богомудрий святитель у більшості випадків й давав ухильні відповіді мирським людям відносно виголошуваних ними бажань покинути світ, то, передовсім, тому, що не хотів вкорінювати в людях і без того дуже поширену помилку, немовби спастися можна тільки в монастирях. Тому кожному з тих, хто вимагав від нього поради відносно поступлення в монастир, він, передовсім, старався вселити ту думку, що тим, хто шукає спасіння нема необхідності неодмінно втікати від світу як від чогось гріховного, що спасіння є внутрішня справа і від місця не залежить: всюди Бог і т.д. З іншої сторони, як рідкісний знавець людей, який досяг глибокого знання людської природи, через внутрішні духовні досвіди особистого життя та безпосереднє спілкування з людьми різних характерів, він ясно міг бачити, що багато з тих, хто запитував його поривалися, так би мовити, до монашого життя, не маючи до цього достатньої підготовленості і, крім того, не були безпомилковими в своїх поглядах взагалі на життя в монастирі.

Ось правдиві причини, чому святитель-затворник вважав необхідним в багатьох випадках давати такі, очевидно, найменш очікувані відповіді про монастирське усамітнення: «Вдома влаштовуйте монастир…», «Вам тепер нема дороги туди…», «Старайтеся усамітнюватися в серці…», «Можна і поза монастирем бути монахинею, живучи по-монашому, і в монастирі можна бути мирянкою» і т.д.

Навіть в тих випадках, коли преосвященний бачив в комусь намір покинути світське життя вже достатньо дозрілим, і тоді не зважувався давати прямої відповіді в бажаному значенні для того, хто запитує, а спочатку радив щонайретельніше обдумати своє рішення. Так, до одної особи він пише:
Бажання поступити в монастир є добре бажання. Виконати його не буде Богові противним; тільки, йдучи в монастир, треба покласти в серці завіт: всю душу свою єдиному Господу віддати, всі земні бажання та надії відкинувши.

…Вся суть справи у внутрішній зміні, і відповідно до цих змін треба змінювати зовнішнє. Чи відбулася якась переміна всередині, яка виражається в настійливих потребах серця, — чи тільки появилися благі думки в душі? І чи думки ці в голові лише, чи в серце зійшли?! Потрудіться все це краще вияснити, — щоб не зробити кроку, який не може привести до шуканого.

Скажу вам одне: почніть тепер, в теперішньому положенні усамітнюватися вдома, і години усамітнення переважно присвячуйте молитві про одне: «Скажи мені, Господи, шлях, яким я піду»… Не словом тільки і не думкою тільки, але від серця взивайте так. На усамітнення таке призначте або години якісь щодня (що краще), або якісь дні тижня. І вже зберігайте усамітнення як слід, шукаючи найбільше врозумлення і Божих вказівок… Додайте до цього й піст… відчутний для плоті… Це буде доброю опорою для молитви. І в той же час пробуйте досвідчувати внутрішню відмову, то від одного, то від іншого, щоб до всього стати байдужим і віддалитися так, щоб ніщо не тягнуло назад. Ціль: довести себе до того, щоб душа рвалася з теперішнього вашого порядку життя, як з оков і темниці… Пропоную вам загальні накреслення. А застосування та діло — на ваш погляд.

В монастирі спасатися, звичайно, краще; але чи краще це для вас – це інший хтось міг би вам сказати, я ж не можу. Помоліться, щоб Господь означено вказав вам, як поступити. Господь близький, всіх любить і всім хоче спастися. Не зневажить і вашої молитви. Тільки моліться з усього серця. Господь нехай влаштує шлях ваш, як Йому благоугодно і для вас спасительно. Віддайте себе в руки Його, і Він сотворить… — Боже приходить непомітно!

Одній особі, яка вже поступила в монастир, святитель писав:
Ви благополучно вступили в безпечну пристань… Благослови, Господи, цей вступ ваш…
Чи зустрічали ви вірші: «Із-за хмар місяць красний встав та видніється в ріці; крізь туман та морок страшний мандрівник їде в човні… Ось вже й берег видніється йому, і він мріє, як вступить на тверду землю, зустріне своїх та ін. Аж раптом налетіла хвиля, перекинула човен і мандрівник пішов на дно»… Частіше згадуйте цей випадок.

Втім, в листах преосвященного стосовно цього ж питання ми, хоча й не часто, але все ж таки зустрічаємо і такі місця, де він прямо говорить, що життя в монастирі незрівнянно більше надає переваг для спасіння, ніж світське життя. Особливо заслуговують уваги в даному випадку наступні його два листи. В одному він пише:
Краще, в мільйон разів краще, зовсім розійтися з житейським світом. Який тягар навалює він, що й не знаєш, як з ним справитися… Ззовні все в нього красиво і світло, а всередині, насправді, — у — у! як і погано, і важко… А життя не у світі немовби й суворе і страшне, а всередині — рай Божий…

ПРО ЖИТТЯ В СВІТІ

(З переписки з різними особами)

Про дівицю, яка не вийшла заміж
Те, що дочка в дівицях – це не біда. А замужем яка радість? Тільки тягарі — труд та нужда… Нехай живе чесно і трудиться… і хоч ціле життя так.

Про споглядання на жінок
Спокуси від споглядання та слухання жінок чи взагалі мають кінець, не знаю. Співчуття до жінок закладено в природі нашій. Тому, думаю, що якщо не нудить при виді жінок, а буває щось протилежне, то тут ще нема грішного нічого… Гріх починається від похоті. А цієї речі можна завжди уникнути. Звичайно, краще б не бачити і не розмовляти, але можливості нема. Отже — терпіння потреба, самоостереження, зберігання серця і боротьба з собою. Господь близький!.. Преп. Йоан Колов говорить: «Коли підходить звір, вилізаю на дерево…» До Господа треба прибігати.

Про захоплення
Про те, що трапилося захоплення, про це сумую разом з вами. Але вже минуло, слава Богу! Тепер запасайтеся пересторогами на майбутнє. Робіть так: як тільки передбачається зустріч з красенем, заженіть серце дальше в кут — і не давайте йому виходити, і особливо тримайте почуття і співчуття.

Почуття мужчини до жінки та жінки до мужчини — природне. Але його можна завжди тримати в межах таких, в яких воно не буде хитати добрих рішень волі. Якщо будете готуватися до таких зустрічей завчасно, то ніяких надмірностей в цьому почутті не буде. Вправляння в цьому дасть вам дійти до того, що ви будете зустрічати кожного мужчину, яким би він красенем не був, так, немовби він не був мужчиною, бо, за Апостолом, в Господі Спасителі нема чоловічої статі, ні жіночої. Моліться і трудіться над цим, і Бог благословить труд ваш. В обителях точно відсутні спокуси. І не можна не побажати, щоб Господь влаштував вам це скоріше. Але все прийде в свій час.

Чим зцілитися від безнадійної закоханості
Пристрасть засліплює, а ворог — туман підпускає. І мучиться людина — і це дивно, що їй хочеться мучитися і не хочеться відстати від муки. — І це беззмістовно. Але що робити? Ніщо. Скомандувати собі: не пискни, голову розіб`ю — і потім перестати думати про неї, — закинути подалі все, що нагадує, пошукати плями на цьому сонці — і на них більше дивитися. Це доволі холодна водиця на охолодження серця, особливо якщо безнадійність від неї залежить. Пройде; буде налітати, але не жагуче… Мені було ще 20 років, коли я це пережив. Але скерував… — і пішло на поворот. Були приступи, але перетерпілися: бо малася на увазі інша ціль.

Цікава стаття? Поділись нею з іншими!

 
ioan Митрополит Черкаський і Чигиринський ІОАН

   Митрополит Черкаський і Чигиринський ІОАН, (в миру Олег Васильович Яременко)...

Читати далі...