Тлумачення Слова Божого в Церкві

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 [1 Голос]

Библия - 03

  Загальновідомо, що ліберальне протестантське богослов’я робить чималий акцент на індивідуальному аспекті сприйняття біблійних текстів, при котрому кожна окрема віруюча людина може сприймати Слово Боже в силу власного розуміння, абстрагуючись від будь-яких нав’язаних зовні авторитетів у вигляді чи то древніх святих отців, чи то навіть сучасних богословів-екзегетів. При цьому роль Церкви як всесвітнього співтовариства віруючих у Христа людей, котрому доручено оберігати та інтерпретувати Слово Боже, нерідко невиправдано применшується, нівелюється, а то й взагалі зводиться на нівець. Але із цієї короткої статті стане зрозуміло, що подібне гіпертрофовано-індивідуалістичне сприйняття Біблії, а також штучне приниження ролі Церкви Христової як суб’єкта тлумачення священних текстів, є абсолютно невиправданими як з точки зору православного богослов’я, так навіть і з точки зору найвпливовіших представників протестантського університетсько-академічного середовища.

Досить цікавим та симптоматичним є той факт, що найвідоміший та найвпливовіший протестантський богослов ХХ ст. Карл Барт, засновник та найяскравіший представник такої відомої течії в протестантському богослов’ї ХХ ст. як неоортодоксія, назвав §19 2-ї частини 1-го тому своєї «Церковної догматики» саме як «Слово Боже для Церкви», що автоматично співвідносить і пов’язує Писання із усіма аспектами церковного життя – проповіддю, догматикою, повсякденним життям християнської спільноти[1], а також слугує незаперечним доказом того, що Барт мав «чітку впевненість у тому, що богослов’я має місце всередині сфери церкви і її віросповідання»[2]. У передмові до першого тому (частина 1) «Церковної догматики» Барт також підкреслює, що його догматичні дослідження найтіснішим чином пов’язані з Церквою: «Догматика – це не вільна наука. Вона прив’язана до церковної сфери, де вона тільки і є можливою і значущою»[3]. І хоча Барт згадує тут тільки догматику, ми цілком маємо право сказати, що ці слова в повній мірі можуть бути віднесені до всіх аспектів наукової роботи Барта, в тому числі і до герменевтики.

Сам стиль, котрим написані праці Барта, показує, що автор цих монументальних текстів пише не стільки як вчений-схоласт, скільки саме як церковний богослов. Крім цього, вибором саме такої назви для всієї своєї багатотомної праці («Церковна догматика») Барт ще раз свідомо розтотожнив себе із індивідуалізмом ліберального протестантського богослов’я[4], і самою цією назвою підкреслив, що інтерпретація біблійних текстів повинна відбуватись саме в Церкві і з урахуванням виробленої нею герменевтичної традиції, адже, за справедливим зауваженням Джеймса Д. Данна, «ігнорування традиції означає збільшення вірогідності неправильної інтерпретації»[5].

Подібний підхід, безумовно, є близьким до православного розуміння герменевтичного процесу, згідно котрого «світильник Писання є видимим лише тоді, коли він утверджений на підніжжі Церкви»[6]. За справедливим висловом проф. А. С. Десницького, «Біблія не впала з неба, вона була написана в Церкві і для Церкви»[7], в проф. прот. Теодор Стіліанопулос у передмові до російського видання своєї важливої праці під назвою «Новий Завіт: православна перспектива. Писання, передання, герменевтика» підкреслює, що пріоритетним вектором його наукового дослідження і основною метою усієї розпочатої праці було саме «дати богословське свідчення про Біблію в світлі історичного характеру і нерозривного зв’язку із Церквою, де відбувається її нормативне тлумачення і актуалізація її послання»[8].

Думка про те, що православна герменевтика має общинний, а не індивідуальний вимір, є одним з фундаментальних та непохитних стовпів православної герменевтики, а також проходить лейтмотивом і через велику кількість святоотцівських творінь, і через праці сучасних православних екзегетів. Стіліанопулос надає цій цілком звичній для православної богословської думки ідеї наступне словесне обрамлення: «Писання в будь-якому випадку є «герменевтичним свідченням», тобто записом одкровення, яке потребує інтерпретації. Громада віри в будь-якому випадку є «герменевтичною діючою особою», яка надає інтерпретацію. У функціональному сенсі, оскільки Писання – не жива істота, а письмовий текст, який не може тлумачити сам себе, громада віри володіє першістю»[9].

Особливу цікавість має той факт, що в наші дні подібний інтерпретаційний підхід є вельми розповсюдженим не тільки у православному (що є досить передбачуваним), але, крім цього, і в протестантському академічному середовищі. Так, професор багатьох провідних університетів світу та один з найвідоміших сучасних знавців Нового Завіту, Ульріх Луц, однозначно визнає, що «за багатоголоссям самої Біблії і багатьох її тлумачень стоїть інтерпретуюче співтовариство, а саме церква. …Лише церква, а не індивідуум, є суб’єктом тлумачення Біблії»[10]. Піддаючи справедливій критиці крайній індивідуалізм і відсутність авторитетів, характерні для деяких ліберальних протестантських тлумачів Святого Письма, проф. Луц вельми несподівано як для протестанта, але, все ж таки, інтелектуально чесно зазначає, що «у протестантизмі вага церкви як інтерпретуючого співтовариства є малою: багато хто з наших священиків схильні сповіщати їх власне Слово Боже, багатьом нашим теологам дуже хотілося б приймати за Євангеліє свою власну теологію. Багато хто з наших екзегетів, котрі щасливі від того, що не мають над собою церковних вчителів, цілком задоволені самі собою в ролі авторитетів. На противагу цьому я хочу підкреслити, що тлумачення і розуміння Біблії – процес загальний, і в решті решт лише церква, а не індивідуум, є суб’єктом тлумачення Біблії. …Не одинаки, а вся вселенська церква є носієм тлумачення Біблії»[11].

Професор Нового Завіту й Етики у Свято-Володимирській Православній богословській семінарії в Крествуді (Нью-Йорк), прот. Іоан Брек, висловлює цю традиційну для Православ’я думку щодо екклезіоцентричної сутності герменевтичного процесу не стільки сухими академічно-схоластичними термінами, скільки піднесено-поетичними, але від цього не менш справедливими та значущими словами: «Церкві властива боголюдська природа. Церква стоїть на межі світів. Церкві дані обітниці. Таїнства Церкви відкривають нам двері Царства Божого. Церкві належить і Святе Письмо»[12].

Але найбільш яскраво і натхненно, і в той самий час ґрунтовно і глибоко викласти православне вчення щодо ролі Церкви в процесі інтерпретації Слова Божого вдалось, мабуть, прот. Георгію Флоровському, котрий наводить наступні свої досить розлогі, але надзвичайно важливі в контексті піднятої теми роздуми, котрі варті того, аби бути процитованими повністю: «Одкровення зберігається в церкві. Тому церква є переважним і первинним тлумачем Писання. Живі слова захищають її і надають їй сили, захищаючи, а не даючи вичерпне тлумачення. Слова людські є нічим іншим аніж знаком. Свідчення Духа Святого надає записаним словам нове життя. При цьому ми думаємо зараз не про випадкове осяяння індивідуумів Духом Святим, а, перш за все, думаєм про безперервну допомогу Духу, котрий даний церкві, яка є «стовпом і утвердженням істини» (1 Тим. 3:15). Писанню необхідна інтерпретація. Основу його складає не формулювання, а звістка. І церква є визначеним Богом, постійним свідком чистої істини і повноти змісту цієї звістки просто тому, що церква сама належить до Одкровення, будучи тілом втіленого Господа. Сповіщення Євангелія, проповідь слова Божого належить до сутності церкви. Церква міцно тримається свого свідчення, але свідчення це є не стільки відсиланням до минулого і не просто ремінісценцією, але, перш за все, безперервним розкриттям істини тієї звістки, котра колись була дарована святим і котрою постійно керуються у вірі. Крім того, звістка ця знов і знов утверджується в житті церкви. Христос, спаситель і голова свого тіла, завжди є присутнім в церкві, продовжуючи в церкві справу примирення. Євангеліє в церкві не тільки виголошується і сповіщається, але, більш того, в ній воно сповнюється. Священна історія все ще є актуальною. Великі справи Божі все ще звершуються. Вони зображуються не тільки в минулому – вони є сучасними і продовжуються в церкві і через церкву в світі»[13].

 

Клірик храму на честь святих рівноапостольних Кирила і Мефодія м. Черкаси,

прот. Андрій Шиманович



[1] Bromiley G. W. Introduction to the Theology of Karl Barth. Wiltshire: The Cromwell Press, 2001. С. 34.

[2] McGrath A. E., Marks D. C. The Blackwell Companion to Protestantism. Blackwell Publishing, 2004. С. 89.

[3] Barth K. Church Dogmatics. The Doctrine of the Word of God. Volume I, 1. Edinburgh, 1975. С. xiii.

[4] Reventlow H. G. (ed.). History of Biblical Interpretation. Vol. 4. From the Enlightenment to the Twentieth Century. Atlanta: Society of Biblical Literature, 2010. С. 391.

[5] Данн Дж. Д., Единство и многообразие в Новом Завете: исследование природы первоначального христианства. М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2009. С. 433.

[6] Пеликан Я. Христианская традиция: история развития вероучения. Том 2. Дух восточного христианства (600-1700). М.: Культурный центр «Духовная библиотека». С. 18.

[7] Десницкий А. Писание – Предание – современность. К.: Центр православной книги, 2007. С. 84.

[8] Стилианопулос Т. Новый Завет: православная перспектива. Писание, предание, герменевтика. М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2008. – С. xv.

[9] Стилианопулос Т. Новый Завет: православная перспектива. Писание, предание, герменевтика. М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2008. С. 223-224.

[10] Данн Дж. Д., Ивлиев И., Каравидопулос И., Луц У., Ролоф Ю. Библия в Церкви. Толкование Нового Завета на Востоке и Западе. М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2011. С. 52.

[11] Данн Дж. Д., Ивлиев И., Каравидопулос И., Луц У., Ролоф Ю. Библия в Церкви. Толкование Нового Завета на Востоке и Западе. М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2011. С. 52, 53.

[12] Православие и Библия сегодня. Сборник статей. К.: Центр православной книги, 2006. С. 198-199.

[13] Цит. по: Данн Дж. Д., Ивлиев И., Каравидопулос И., Луц У., Ролоф Ю. Библия в Церкви. Толкование Нового Завета на Востоке и Западе. М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2011. С. 157.

Цікава стаття? Поділись нею з іншими!

 
ioan Митрополит Черкаський і Чигиринський ІОАН

   Митрополит Черкаський і Чигиринський ІОАН, (в миру Олег Васильович Яременко)...

Читати далі...