«Божественна велич та слава Сина Божого» Проповідь на Преображення Господнє

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 [2 Голоса (ів)]

Преображение - 03

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Сьогодні вся повнота Православної Церкви згадує одну з ключових і знакових подій земного життя Ісуса з Назарету – Преображення Господнє. І наша з вами мета сьогодні полягає в тому, щоб ще раз подумки зануритись у цю євангельську подію і віднайти глибинний зміст у всіх тих деталях біблійної розповіді, які ми знаходимо у трьох з чотирьох авторів канонічних Євангелій – Матвія (17:1–6), Марка (9:1–8) та Луки (9:28–36).

Преображення Христа – одна з найважливіших євангельських подій, котрій за століття існування Церкви Божої присвячено тисячі проповідей. За свідченням всіх без виключення святих отців та вчителів Церкви, основний сенс цієї події полягав у тому, що Господь, через згадане в біблійному тексті надприроднє сяйво, явив Своїм найближчим учням – Петру, Якову та Іоану – Своє істинне Божественне єство, котре до цього було зовсім неочевидним для Його учнів та послідовників. Як пише один відомий сучасний богослов, «під час преображення Ісус показав Себе трьом обраним апостолам у неприхованій Божественності, тоді як раніше, в земному Його житті, вона була під покровом немічі людської плоті»[1].

Апостол та євангеліст Марк у своїй розповіді про сьогоднішню подію також підкреслює той вельми цікавий нюанс, що Божественне сяйво, яке охопило Спасителя на г. Фавор, було настільки сильним, що воно навіть оновило та вибілило одяг Христа (див. Мк. 9:3). Сучасний дослідник Євангелія від Марка, митр. Вресфенський Димитрій (Тракателліс), у своєму тлумаченні цієї біблійної книги зазначає: «Слава і світло є настільки великими, що вони не обмежуються особистістю Ісуса, а торкаються і Його одежі. Месія відкривається у всій своїй чудесній славі і божественній величі. Чиста сцена теофанії [богоявлення – прот. А. Ш.] воістину дихає божественною потужністю»[2].

Одразу ж може виникнути питання: невже у Христа були якісь улюблені учні серед 12-ти, якщо Він взяв з Собою у такий відповідальний момент лише трьох із них? Дійсно, саме це ми і можемо впевнено стверджувати на основі євангельських текстів. Саме ці три апостоли, Петро, Яків та Іоан, були присутніми при багатьох важливих євангельських подіях; наприклад, при воскресінні доньки Яіра (Мк. 5:35–43) та у Гефсиманії напередодні Іудиної зради (Мк. 14:33–42). Ми не можемо однозначно сформулювати ті причини, завдяки котрим ці три апостола були наближені до свого Божественного Вчителя особливим чином, адже біблійні тексти нам нічого не сповіщають з цього приводу і будь-які здогадки були б не більше, аніж безпідставними спекуляціями. Але безумовним фактом лишається те, що саме Петро, Яків та Іоан мали певну особливу духовну спорідненість з Христом і саме вони складали коло найближчих учнів Спасителя навіть в межах 12-ти апостолів.

Хотілося б звернути увагу на той цікавий факт, що під час перебування Господа і трьох апостолів на г. Фавор «з’явився їм Ілля з Мойсеєм; і розмовляли з Ісусом» (Мк. 9:4). Для чого ж явились ці два великих герої Старого Завіту? Цікаву відповідь на це питання дає свт. Іоан Золотоуст (+407) у своєму тлумаченні на Євангеліє від Матвія: «Оскільки одні з народу вважали Христа за Іллю, інші за Єремію, інші за кого-небудь з древніх пророків, то і являються основні пророки, щоб видно було відмінність рабів від Господа». Тобто, на досить слушну та глибоку думку Золотоуста, Мойсей та Ілля з’явились у момент Преображення саме для того, аби підкреслити ту безкінечну прірву, ту безмежну якісну відмінність між найвеличнішими праведниками Божими та між Самим Втіленим Богом, Котрий явив Себе світові в Особі Ісуса Христа.

У явленні цих двох великих Божих мужів та одних із ключових та знакових фігур Старого Завіту був наочно продемонстрований взаємозв’язок цілісного домобудівництва нашого спасіння, а також безперервність історії спасіння людства, яка складається з двох взаємодоповнюючих та взаємозалежних складових – Старого і Нового Завітів. Ця картина, що розгорнулась перед поглядом апостолів на г. Фавор дві тисячі років тому, красномовно засвідчила, що Старий та Новий Завіти не протирічать одне одному; навпаки, вони підтверджують і доводять істинність та значущість одне одного.

Мойсей та Ілля самою своєю появою неначе легітимізують життя та слова Христа, вони підтверджують, що Преображення Христове – це не просто якийсь ефектний фокус, якесь приголомшливе, шокуюче та видовищне шоу, а це є подія епохального значення, це є надприродний метафізичний доказ того, що саме ось ця Людина, Ісус з Назарету, є істинним Носієм як всіх властивостей невидимого та неосяжного Яхве, так і Благої звістки про Царство Боже, котре являється в цей світ. Ілля та Мойсей – це живі уособлення закону та пророків, тому абсолютно справедливим є вислів одного з відомих богословів ХХ ст., котрий писав, що у явленні Іллі та Мойсея «закон і пророки висловлюють Йому свою пошану»[3].

Раптова поява цих двох пророків означала також і те, що про якусь «деактуалізацію» пророчих писань Старого Завіту та про удавану втрату ними свого значення в новозавітну еру не може бути й мови. Адже пророчі писання, переважно, свідчили саме про Христа і тому вони зберігають свою силу і необхідність в житті вже християнської Церкви як яскраві свідки того напруженого очікування Месії, котрим жили праведні люди старозавітного періоду протягом багатьох століть.

В розповіді про подію Преображення, котру ми знаходимо в Євангелії від Луки, ми бачимо цікаву деталь: євангеліст розповідає нам про те, що ці два пророки, котрі явились у славі у присутності Сина Божого, «говорили про вихід Його, котрий Йому належало звершити в Єрусалимі» (Лк. 9:31). Про який «вихід» йде мова? По-перше, про завершення земного життя Сина Божого, котре невпинно та неминуче наближається (див. 2 Пет. 1:15); по друге, про Його прямування назад до Свого Отця, від Котрого Він вийшов (див. Ін. 16:28), про повернення Спасителя в ту вічну Небесну славу, котра належить Йому від створення світу.

Крім того, також постає інше питання: чи не є той «вихід» Ісуса, про котрий розмовляли Мойсей, Ілля та Спаситель, і про котрий нам розповідає Лука в Лк. 9:31, чимось на кшталт алюзії на відому старозавітну подію Виходу євреїв з єгипетського рабства? Безумовно, так і є. Справа в тому, що Вихід євреїв з Єгипту за наказом Всевишнього і під керівництвом Мойсея став найризикованішою подорожжю, найбільш непередбачуваним паломництвом в історії людства. І саме щось подібне належало пережити і Спасителю. Згодом, буквально одразу ж після події Преображення Він Сам вирушив до страшної і, як потім виявилось, останньої Своєї подорожі до Єрусалиму, де Він і віддав Своє життя заради спокути гріхів роду людського.

Преображення Господнє, окрім усього іншого, це ще й своєрідна демонстрація того, чого потенційно може досягти будь-яка віруюча людина, і що чекає на кожну боголюбиву душу за порогом земного життя. Свт. Лев Великий (+461) у своїх роздумах на подію Преображення писав: «Ісус потурбувався, щоб уповання Його Церкви встало на міцний фундамент, щоб все Тіло Христове знало, яке преображення має з ним відбутись, і щоб всі його члени були абсолютно впевнені, що вони причастяться Слави, котра раніше вже була закарбована на їхньому Главі».

Отже, враховуючи все вищесказане, ми можемо із впевненістю стверджувати наступне: під час великої біблійної події Преображення Господнього Христос відхиляє і перед Своїми учнями, і перед усіма нами завісу таємниці і, умовно кажучи, показує нам шматочок раю. І нехай навіть зовсім ненадовго, нехай навіть краєчком ока, але, тим не менш, саме в момент Преображення Христового три апостоли стали свідками тої прийдешньої реальності, котра нині доступна для всіх істинних дітей Божих, і про котру апостол Павло згодом напише: «Не бачило того око, не чуло вухо, і не приходило те на серце людині, що приготував Бог тим, хто любить Його» (1 Кор. 2:9).

І лишається тільки побажати всім нам, дорогі брати та сестри, щоб подія Преображення Христа, це раптове вторгнення в наш обмежений матеріальний світ чогось вічного, надприродного і Божественного, стало постійним нагадуванням для всіх нас про ту велику та втішну істину, що «ми тепер – діти Божі; але ще не відкрилось, чим будемо. Знаємо тільки, що коли відкриється, будемо подібні до Нього, тому що побачимо Його, яким Він є» (1 Ін. 3:2).

 

19 серпня 2017 р.,

Преображення Господнє,

Клірик храму на честь святих рівноапостольних Кирила і Мефодія м. Черкаси,

прот. Андрій Шиманович



[1] Шёнборн К. Бог послал Сына Своего. Христология. М.: «Христианская Россия», 2003. С. 247.

[2] Тракателлис Д., митр. Власть и страдание. Христологические аспекты Евангелия от Марка. М.: Издательство ББИ, 2012. С. 89.

[3] Бонхёффер Д. Проповеди, толкования, размышления. Т. 2. 1935–1945. М.: Издательство ББИ, 2014. С. 96.

Цікава стаття? Поділись нею з іншими!

 
ioan Митрополит Черкаський і Чигиринський ІОАН

   Митрополит Черкаський і Чигиринський ІОАН, (в миру Олег Васильович Яременко)...

Читати далі...