Тілесні недуги – покарання чи промисел Божий?

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 [0 Голоса (ів)]

 

  В одній з біблійних книг — Псалтирі — ми зустрічаємо такі слова: «Дні віку нашого — сімдесят літ, а як при силі — вісімдесят літ, і найкраща пора їх — труд і хвороби» (Пс. 89: 10). Для людини питання про хвороби завжди було актуальним. Чому ми хворіємо? Чи є сенс в терпінні фізичних страждань під час хвороби? Чи мають тілесні хвороби значення для духовного життя людини?

«Бог не створив смерті…»
Святе Письмо свідчить, що Бог створив світ досконалим: «І побачив Бог усе, що Він створив, і ось, дуже добре воно» (Бут. 1: 31). Церковнослов’янською мовою «дуже добре» звучить «добро зело», що ще більше підкреслює думку про ідеальність світу. Людина — вище творіння Боже — теж була створена досконалою. Про це також говорить Біблія: «я знайшов, що Бог створив людину правою» (Еккл. 7: 29). Слід зазначити, що досконалість людини передбачала відсутність хвороб та смерті: «Бог не створив смерті і не радіє загибелі живих» (Прем. 1: 13) і «Бог створив людину для нетління і зробив її образом вічного буття Свого» (Прем. 2: 23).

Хвороби — наслідок гріха перших людей на Землі
Однак «заздрістю диявола ввійшла у світ смерть, і зазнають її ті, що належать до наділу його» (Прем. 2: 24). Гріхопадіння перших на Землі людей — Адама і Єви — призвело до тяжких наслідків. Догматичне «Послання Патріархів Східно-Кафоличної Церкви про православну віру» відзначає, що наслідками цього гріхопадіння стали «виснажлива праця, скорботи, тілесні немочі, тяжке до певного часу життя на землі поневірянь, і наостанок — тілесна смерть».
Таким чином, хвороби — наслідок гріхопадіння, свідомого порушення людиною первозданної досконалості. Їх не було до гріхопадіння і не буде в Царстві Божому: «І витре Бог усяку сльозу з очей їхніх, і смерті вже не буде, ні плачу, ні крику, ні болю вже не буде, бо попереднє минуло» (Одкр. 21: 4). У житті ми можемо бачити свідчення того, що наші пристрасті, закоренілі гріховні руйнівні звички призводять до тілесних захворювань. У алкоголіків — свої хвороби, у курців — свої, у розпусників — свої і т. д. Людина роками нищить свій організм, тисячоліттями — свою планету, не дивно, що при цьому вона зазнає труднощів зі здоров’ям і має екологічні проблеми. Ще в Старому Завіті Бог, вказуючи на зв’язок гріховного життя людини з її тілесним здоров’ям, через пророка Єремію каже: «Чого волаєш ти про рани твої, про тяжкість хвороби твоєї? за безліч беззаконь твоїх Я зробив тобі це, тому що гріхи твої примножилися» (Єр. 30: 15).
Зрозумілі нам і слова Христа, звернені до зціленого Ним: «Ось, ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не трапилося чого гіршого» (Ін. 5: 14).

Отці Церкви про хвороби
Преподобний Єфрем Сирин стверджує: «Причина хвороби — гріх, своя власна воля, а не якась необхідність». «Невже всі хвороби від гріхів? — запитує святитель Іоанн Златоуст. — Не всі, але більша частина. Деякі бувають від безпечності. Чреводогоджання, пияцтво та бездіяльність також призводять до хвороб». «Хвороби замість єпитимій ідуть. Терпіть благодушно: вони будуть, як мило у прачок», — говорить святий Феофан Затворник. Преподобний Іоанн Ліствичник пише, що «хвороби посилаються для очищення гріхів, а іноді для того, щоб смирити гординю».
Відомо, що і святі мали хвороби, часто невиліковні. Апостол Павло, наприклад, пише: «…дано мені жало у плоть… пригнічувати мене, щоб я не величався» (2 Кор. 12: 7). Деякі святі молили Бога, щоб їм була послана хвороба як випробування для духовного вдосконалення. Святитель Іоанн Златоуст говорить: «Праведних спостигають біди для зростання їх у доброчесності, а грішних, як невиліковно хворих — для покарання і муки, щоб навернути їх до іншого життя».
Таким чином, отці Церкви не вважали хворобу помстою або покаранням за гріхи, а закликом та засобом до їх виправлення. У цьому сенсі ми й розуміємо слова Святого Письма: «Кого любить Господь, того карає» (Притч. 3: 12).

Чому хворіють діти?
Непростою є тема хвороби дітей. Наскільки справедлива думка, що дитячі хвороби — покарання Боже за гріхи батьків? Зауважимо, що над цим питанням розмірковували й учні Спасителя, коли запитували Його про сліпонародженого: «Хто согрішив, він чи батьки його, що сліпим народився?» (Ін. 9: 2).
Дійсно, в Старому Завіті кілька разів зустрічаються вирази: «Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього і четвертого [роду] тих, які ненавидять Мене» (Вих. 20: 5; Втор. 5: 9). Однак слід зазначити два важливих моменти.
По-перше, ці слова Бога, звернені до євреїв, які щойно вийшли з єгипетського полону. Господь передбачав, що серце народу ще довго буде ухилятися в ідолопоклонство. Тому й супроводжував Свої заповіді такими суворими настановами, а самі євреї ще 40 років мандрували пустелею, перш ніж увійшли в землю обітовану. Ніде більше такі грізні слова в Біблії не повторюються.
По-друге, у більш пізні історичні часи у старозавітних пророків ми зустрічаємо іншу точку зору. Так, Бог через пророка Єзекіїля каже: «навіщо ви вживаєте у землі Ізраїлевій це прислів’я, говорячи: “батьки їли кислий виноград, а у дітей на зубах оскома”? Живу Я! — говорить Господь Бог, — не будуть надалі говорити прислів’я це в Ізраїлі» (Єз. 18: 2–3). І далі запитує: «Ви говорите: “чому ж син не несе провини батька свого?” Тому що син чинить законно і праведно, усіх уставів Моїх дотримується і виконує їх; він буде живий. Душа, яка грішить, вона вмре; син не понесе провини батька, і батько не понесе провини сина, правда праведного при ньому і залишається, і беззаконня беззаконного при ньому і залишається» (Єз. 18: 19–20). Пророк Єремія пояснює: «кожен буде помирати за своє власне беззаконня; хто буде їсти кислий виноград, у того на зубах і оскома буде» (Єр. 31: 30).
Один із сучасних богословів для пояснення причин хвороби дітей вдається до аналогії. Суть її така. Організм людини, у разі отруєння, відчуває нездужання, хворіє. При цьому в першу чергу страждають найменш захищені органи, наприклад шлунок, нирки, печінка. Сім’я являє собою єдиний організм — батьки і діти об’єднані невидимим, але реальним духовним зв’язком. Коли батьки грішать, вони отруюють цей духовний організм. І тоді діти, будучи ніжними духовними органами родинної єдності, приймають удар гріховної «інтоксикації» на себе. Є й ще один аспект: хвороба дітей може привести їхніх батьків до віри. Можливі й інші шляхи Промислу Божого. Адже невипадково при зціленні сліпонародженого Господь сказав: «ні він не согрішив, ні батьки його, а це для того, щоб відкрились на ньому діла Божі» (Ін. 9: 3).

Здоров’я чи здравіє?
Слід зазначити, що з християнської точки зору тілесне здоров’я є меншою цінністю, ніж здоров’я духовне, або «здравіє». При відсутності у людини християнського світогляду тілесне здоров’я може виявитися згубним для душі. Це пов’язано з тим, що деякі заповіді легше порушувати, будучи здоровим, аніж хворим. Безумовно, тілесне здоров’я благо, і ми покликані його берегти. Старозавітний мудрець радить нам: «…раніше хвороби турбуйся про себе» (Сир. 18: 19). Але у православному розумінні і хвороба є благом, бо може слугувати спасінню душі людини, звершивши в ній моральний переворот, навернувши її до Бога.

Чим допомогти хворій людині?
Церква завжди пропонує свою допомогу людині, яка перебуває у хворобі.
Одним з головних засобів лікування хвороби є Таїнство Євхаристії — Причастя Тіла і Крові Христових. Розуміння цього священнодійства — в єднанні людини з Богом, освяченні її духовного і тілесного начал. Важливо зауважити, що віруючий повинен приступати до Причастя з проханням, щоб воно звершилося «на зцілення душі і тіла». За традицією, цьому Таїнству передує Сповідь, завдяки якій людина примиряється з Богом і ближніми.
Особливо слід відзначити Таїнство Єлеосвячення, або Соборування, яке спеціально звершується над хворою людиною з молитвою за її одужання. Підґрунтям для цього Таїнства є свідчення Святого Письма, що апостоли «і багатьох хворих мазали оливою і зціляли» (Мк. 6: 13). Апостол Яків говорить: «Чи хто з вас занедужає, нехай покличе пресвітерів Церкви, і нехай помоляться над ним, помазавши його єлеєм в ім’я Господнє. І молитва віри зцілить недужого і підведе його Господь; і, якщо він гріхи вчинив, простяться йому» (Як. 5: 14–15).
Людина, яку спіткала хвороба, повинна вдаватися до молитви про зцілення, але не менш важлива і молитовна турбота про неї з боку близьких. Праведний Іоанн Кронштадтський зауважує, що «у хворобі, і взагалі в немочі тілесній, так як і в скорботі, людина не може з самого початку горіти до Бога вірою і любов’ю, тому що в скорботі і в хворобі серце болить, а віра і любов вимагають здорового, спокійного серця». Тому обов’язок молитви лягає на рідних і близьких хворого. На прохання віруючих, у храмах часто звершуються молебні «за болящих», в чині громадського богослужіння є особливі прохання і молитви про хвору людину.
На завершення нашої статті наведемо слова відомого богослова протоієрея Фоми Хопка: «Якщо ми несемо свої немочі праведно, мужньо й терпляче, з вірою, надією і навіть радістю, то стаємо найбільшими свідками Божого спасіння у цьому світі. Ніщо не може зрівнятися з таким терпінням, бо прославлення Бога у стражданні й немочі є найбільшим з усіх приношень, яке тільки людина може створити зі свого життя на землі».

 Підготував прот. Тарас Волянюк

http://seminaria.rv.ua


Цікава стаття? Поділись нею з іншими!

 
ioan Митрополит Черкаський і Чигиринський ІОАН

   Митрополит Черкаський і Чигиринський ІОАН, (в миру Олег Васильович Яременко)...

Читати далі...