Апокрифи - що це?

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 [1 Голос]

  Церква поза сумнівом відносилася до них як до частини Писання. Цитати з книги Премудрості, наприклад, зустрічаються в 1-му посланні Климента, папи Римського і в посланні Варнави. Святитель Полікарп Смірнський цитує книгу Товіту, святитель Іриней посилається на книгу Премудрості і на Книгу Варуха. За правилом 85 святих апостолів неканонічні книги поміщаються серед "шанованих і святих". Святитель Афанасій Великий говорить, що їх "встановлено отцями читати таким, хто знову приходить і бажає оголоситися словом благочестя". Вони завжди шанувалися як душекорисне читання, необхідне для духовного життя християн, про що свідчить їх використання в богослужінні Православної Церкви : тексти книги Премудрості Соломона входять до складу паримійних читань; гімн отроків оспівується на утрені; молитва царя Манасії читається на великому повечір\'ї і т. д.

Книги на "межі" Біблії

Сьогодні, коли Біблія виглядає як цілісний том, її читачі звикли думати, що канон (тобто склад) Біблії завжди був чітко визначений, а межа між Писанням і усією іншою літературою була усім добре відома. Насправді — це далеко не так: коли пророк або Євангеліст починав писати або проповідувати, він зовсім не ставив собі мету доповнити Біблію ще однією книгою, — ні, він повідомляв людям те, що вважав необхідним. І лише потім община вірян — спочатку древній Ізраїль, а потім християнська Церква — визнавала його текст адекватним і точним викладом своєї віри. При цьому, звичайно, завжди існували лжепророки і псевдоучителі, творіння яких община вірян відкидала.

Можна було б подумати, що вирішальну роль тут грало авторство текстів : скажімо, Ісайя або Павло — усім відомі проповідники Істини, а разом  і книги, імена, що носять їх, будуть визнані священними. Але це далеко не так: в каноні Писання на центральному місці стоять твори Луки (Євангеліє і Діяння), який не був навіть свідком земного життя Іісуса, а ось книга, яка називається "Євангеліє від Петра", вважається підробленою. Її явно не писав апостол Петро, якого ми знаємо по двох новозавітних Посланнях, — його ім\'я було приписане до цього тексту, щоб надати йому більше авторитетності. Така ситуація типова для апокрифів.

Що ж тоді називається апокрифом? По-грецьки це слово означає "таємний, сокровенний" і в різних традиціях вживається по-різному. Ряд старозавітних книг православні називають неканонічними, католики — другоканонічними, а протестанти - апокрифічними. До складу іудейських і протестантських видань не входять деякі книги (Макавейські, Іудифи, Товіту, Премудрості Соломона та ін.) і значні уривки з інших книг (передусім Єсфирі і Даніїла), які поміщені в православних і католицьких виданнях Біблії. Тому якщо ви зустрінете англійську Bible with Apocrypha, це усього лише означатиме, що в Старий Завіт входять неканонічні книги Старого Завіту, але не більше того.

У православних і католиків апокрифами прийнято називати інші книги, які ніколи і ніде не входили до складу Біблії, наприклад, "Книгу Ювілеїв" або "Ходіння Богородиці по муках". Тепер ми поговоримо саме про такі книги.

Апокрифи до Старого Завіту

Що стосується старозавітних апокрифів, то йдеться в основному про тексти, "доповнюючі" Біблію, їх авторство часто приписується біблійним персонажам. Це "Книга Ювілеїв", "Заповіт дванадцяти патріархів", "Книга Єноха", "Ведіння Ісайї", "Псалми Соломона" і деякі інші тексти. Як правило, точне авторство і навіть час написання цих текстів нам невідомі, вони доходять до нас в різних рукописних варіантах і в цьому сенсі не можуть вважатися джерелом, що надійно викладає погляди якоїсь певної людини або групи людей. Але проте вони прекрасно показують те ідейне і культурне середовище, в якому виник Новий Заповіт (деякі з них могли бути написані незабаром після Нового Заповіту або одночасно з ним). Ми не знаємо точно, хто і коли написав цю фразу з апокрифа, але ми можемо бути упевнені, що ці ідеї, образи, поняття були досить широко поширені в іудаїзмі так званого "міжзаповітного періоду" (між Старим і Новим Заповітами), інакше б вони просто не дійшли до нас. В цьому випадку вони дуже корисні і цікаві.

Мабуть, найцікавіша частина старозавітних апокрифів - це тлумачення  на канонічні біблійні тексти. На додаток до біблійних оповідань вони пропонують безліч подробиць, іноді абсолютно фантастичних, а іноді просто спірних.
Інші апокрифи, наприклад, Книга Єноха, навпаки, оповідають про сам кінець світу, і це зближує їх з Одкровенням Іоанна Богослова. Власне, одкровення (по-грецьки "апокаліпсис") про кінець світу — дуже популярний свого часу жанр, але тільки одна з таких книг, як ми бачимо, увійшла до Біблії. Правда, елементи апокаліптичних видінь можна зустріти і в пророчих, і в деяких інших книгах Писання. До цього жанру належить і те, що "Вознесло Мойсея" — єдиний апокрифічний текст, чий сюжет явно переказується в Новому Заповіті (Іуди 9), хоча, звичайно, його авторам були відомі і багато інші апокрифічні книги.

Є і такі апокрифи, які продовжують біблійні традиції. Серед них ми знайдемо і пророчі книги ("Заповіт дванадцяти патріархів"), і навіть псалми: книга "Псалмів Соломона", мабуть, єдина збірка молитов найперших іудеохристиян, що дійшла до нас. Дивуватися з того, що текст, створений вже після пришестя Христа, носить ім\'я царя, який жив майже за тисячу років до Нього, не доводиться — така особливість апокрифічної літератури. Ім\'я знаменитого пророка або героя, що стоїть в заголовку книги, вказує не стільки на її авторство, скільки на ту духовну традицію, до якої належить цей текст.

"Інше благовістя"

Немало апокрифів належить і до Нового Заповіту, але тут ситуація вже зовсім інша. Серед новозавітних апокрифів багато книг, які претендують на свою рівнозначність з книгами Найновішого Заповіту або навіть на абсолютну істинність, але з найдавніших часів Церквою вони не визнаються справжніми. Це найперше — усього "Євангелія" від Петра, Хоми, Філіпа, Никодима, Іуди, Варнави, Марії (Магдалини) - так би мовити, "альтернативні версії" історії Іісуса з Назарета, які приписуються різним персонажам Нового Заповіту, але явно не були ними написані. У них, як правило, можна помітити ідеологічну або богословську основу, яку таке Євангеліє повинне підтримати. "Євангеліє від Іуди" викладає погляд гностики на євангельські події, "Євангеліє від Хоми" - маніхейський, а "Євангеліє від Варнави" - мусульманський. Зрозуміло, що такі тексти розходяться в багатьох принципових положеннях з канонічними текстами Нового Заповіту : єдиним вірним учнем Іісуса виявляється раптом Іуда Іскаріот ("Євангеліє від Іуди"), або ж Іісус категорично відмовляється називатися Сином Божим ("Євангеліє від Варнави").

Такі тексти були відомі завжди. Ще апостол Павло попереджав про проповідників "іншого благовістя" (2 Кор 11:4, Гал 1:7- 8), не уточнюючи, правда, що конкретно мається на увазі. Але з його палких слів, звернених до різних громад, ми можемо припустити: йшлося про проповідників, що перекручували самі основи християнської віри про життя, смерть і воскресіння Іісуса Христа. Але звідки ж ми знаємо, що праві саме канонічні Євангелія, а не ці? Сьогодні кожна нова знахідка підноситься в пресі як сенсація: ще одна свіжа, оригінальна версія, можливо, вона істинна? Чи, принаймні, рівноправна? Дійсно, в епоху розквіту альтернативних історій і навіть альтернативних етичних систем в це так зручно вірити. Насправді усе досить просто. Канонічні книги Нового Заповіту - при усій своїй різноманітності і іноді незначних розбіжностях в дрібницях - єдині в головному, а усі "інші благовіствування" малюють нам власні, категорично несумісні один з одним картини, зате кожна з них дуже добре узгоджується з певною течією, що змагається з християнством. Якщо праве "Євангеліє від Іуди", то абсолютно неправий не лише канонічний Новий Заповіт, але і "Євангеліє від Варнави", і навпаки. Є і різні інші критерії (наприклад, наявність фактичних помилок в тому ж самому "Євангелії від Варнави", яке ясно вказує, що його автор, на відміну від апостола Варнави, ніколи не бував в Палестині), але найголовніший принцип - прийняття тексту общиною вірян. У найперших списках визнаних Церквою книг ми знаходимо звичні нам чотири канонічних Євангелія - і жодного разу не зустрічаємо іншого.

Отже прийняти такі апокрифи нарівні з канонічними книгами неможливо, але і вони на свій лад дуже корисні - вони розповідають нам про навчання, що змагалися з християнством як в найперші віки християнської Церкви, так і пізніше.

Відразу після Біблії

До апокрифів Нового Заповіту зазвичай зараховують і багато інших текстів, що не суперечать Біблії, а доповнюють і розширюють її оповідання. Це різноманітні оповідання про життя, проповідь і мученицьку смерть апостолів (тих же самих Варнави, Філіпа, Фоми) або різні послання, у тому числі приписувані Павлу (Лаодикійцям і 3-і до Коринфянам; втім, вони явно не належать Апостолові і складені з Павлових цитат якимись його послідовниками). Такі апокрифи цілком можуть прийматися церковною традицією: наприклад, про Богородицю в Біблії розказано дуже мало, так що церковне святкування її Різдва і Введення в храм, частково навіть Благовіщення засновані на апокрифічному "Протоєвангелії Іакова". Канонічним текстам це оповідання не суперечить, навпаки, заповнює відсутні в них деталі, то чом би їм не скористатися?

Але особливо цікаві, звичайно ж, тексти, написані молодшими сучасниками і учнями Апостолів, які в давнину іноді навіть включали в Новий Заповіт. Їх авторів часто називають "мужами апостольськими" - вони жили за часів Апостолів і були їх учнями. Ці твори помітно відрізняються від власне новозавітних текстів, але в той же час прекрасно показують, як розвивалася рання Церква. Наприклад, в Новому Заповіті ми не зустрінемо чіткої церковної ієрархії, яку знаємо сьогодні, там слово "єпископ" - практично синонім слова "пресвітер" (так називають священиків). Можна іноді почути, що сучасна ієрархія з єпископом на чолі склалася досить пізно, в середні віки - але виявляється, що вже на рубежі I і II ст. від Р. Х. Ігнатій Богоносець у своїх посланнях, особливо в "Посланні до єфесян", детально викладає вчення про єпископа як про главу місцевої християнської громади і керівника пресвітерів : "Тому і вам належить узгоджуватися з думкою єпископа, що ви і робите. І ваше знамените гідне Бога пресвітерство так згідно з єпископом, як струни в цитрі. Насправді, якщо я в короткий час здобув таку дружбу з вашим єпископом, не людську, а духовну, то скільки, думаю, блаженні ви, які сполучені з ним так само, як Церква з Іісусом Христом, і як Іісус Христос з Отцем, щоб усе було згодне через єднання. Ніхто та не спокушається! Хто не усередині жертовника, той позбавляє себе хліба Божого. Якщо молитва двох має велику силу, то скільки сильніше молитва єпископа і цілої Церкви?". Тобто принцип "маєтна церква існує тільки навколо єпископа, що знаходиться в спілкуванні з іншими єпископами" виник практично відразу після того, як в Новому Заповіті була поставлена остання точка, це зовсім не середньовічний винахід.

Втім, послання Ігнатія, судячи з усього, в Новий Заповіт ніколи і ніким не вносилися. Зате в деяких найдревніших списках в нього входили послання апостола Варнави і римського єпископа Климента, а також два дуже важливих свідчення про життя ранніх християн - книги під назвами "Дидахе" і "Пастир Єрма". Їх цілком можна вважати новозавітніми апокрифами. Слово "дидахе" означає "вчення", і повна назва цього твору - "Вчення Господа через дванадцять апостолів народам". Цей твір починається із слів: "Є два шляхи: один - життя і один - смерті". Далі йде виклад правил раннього періоду життя Церкви, з якого ми дізнаємося про Євхаристію, інші обряди, молитви, пости і звичаї перших християн, про те, як будувалися взаємини між різними громадами.

Апокрифи, що навіть визнаються Церквою, не мають абсолютного авторитету Священного Писання. Це можуть бути корисні, цікаві і повчальні книги, а можуть бути і книги відверто помилкові, єретичні - але в усякому разі, Церква не вважає їх Словом Божим. Це людське слово, яке багато може розповісти нам про історію християнства і інших релігій, багато чому може навчити, але підходити до нього, як і до всякого людського слова, слід обережно.

"Волинь Православна" №8.2010

Цікава стаття? Поділись нею з іншими!

 
ioan Митрополит Черкаський і Чигиринський ІОАН

   Митрополит Черкаський і Чигиринський ІОАН, (в миру Олег Васильович Яременко)...

Читати далі...